Court ruling № 70514513, 20.11.2017, Lviv Regional Court of Appeal

Справа № 463/543/17 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/783/6459/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Мельничук О.Я., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю апелянта - ОСОБА_2, представника апелянта - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4, представника третьої особи - Сальвицького Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2017 року у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи: Міністерство юстиції України, Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення переміщення та утримування малолітньої дитини з матір'ю незаконним, зобов'язання повернути малолітню дитину,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визначення переміщення та утримання малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її матір'ю ОСОБА_6 незаконним, зобов'язання ОСОБА_6 повернути малолітню ОСОБА_8 в Україну, визначивши граничний строк повернення 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили, поклавши на відповідача всі витрати, пов'язані з розглядом справи, виконанням даного рішення та поверненням дитини в Україну.

В судовому засіданні уповноважений представник відповідача ОСОБА_4 заявив клопотання про закриття провадження у справі. Мотивує таке тим, що позов пред'явлено на основі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980р. (далі Гаазька конвенція), за змістом якої рішення про повернення дитини до держави постійного проживання повинне прийматись органом тієї держави, на територію якої переміщена дитина. Оскільки малолітня на даний час перебуває на території Французької Республіки, а за зверненням позивача Міністерством юстиції України, як Центральним органом, діяльність якого спрямована на виконання функцій Гаазької конвенції, ведуться підготовчі роботи для звернення до Міністерства юстиції Французької Республіки щодо вжиття заходів для повернення дитини в Україну, вважає, що такий спір повинен розглядатись компетентним органом держави, на території якої знаходиться дитина. Тому, просить провадження у справі закрити.

Оскаржуваною ухвалою провадження у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_6, треті особи: Міністерство юстиції України, Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення переміщення та утримування малолітньої дитини з матір'ю незаконним, зобов'язання повернути малолітню дитину- з мотивів викладених у клопотанні та із застосуванням аналогії закону закрито на підставі п.1 ст.205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач ОСОБА_2 оскарживтаку в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що представник відповідача звернувся в суд із клопотанням про закриття провадження у справі, мотивуючи тим, що позов пред»явлено на основі Конвенції про цивільно - правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, вважаючи, що такий спір повинен розглядатися компетентним органом держави, на території якої знаходиться дитина. Як на доказ покликається на відповідь Міністерства юстиції. Жодних належних та допустимих доказів, які б незаперечно свідчили про перебування дитини на території Франції не надав.

Беручи до уваги доводи відповідача, суд не взяв до уваги та не надав належної оцінки вмотивованим запереченням позивача, Органу опіки та піклування, Міністерства освіти України, яке повідомило про те, що на даний час відсутні будь - які тотожні справи в юрисдикціях інших держав.

Окрім того, суд прийшов до невірних та нічим невмотивованих висновків щодо найвищих інтересів дитини - громадянина України, яку фактично мати викрала.

Просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2017 року скасувати і направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з»явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення такої, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов"язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції з урахуванням Гаазької конвенції, Конвенції про права дитини, практики Європейського суду з прав людини виходив з того, що для досягнення цілей, передбачених Гаазької конвенцією рішення про повернення дитини до держави постійного проживання або про відмову в такому поверненні повинно прийматись компетентним органом тієї держави, право якої буде більш сприятливим для дитини. Крім того, Законом України № 136-V від 14.09.2006р. ратифіковано Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996 року, яка набула чинності для України 01.02.2008р. (далі Конвенція від 19.10.1996р.).

У справі яка розглядається, згідно відповіді Державної прикордонної служби від 12.09.2017р. (а.с.153), малолітня ОСОБА_8 виїхала за межі України 20.12.2015р. і з цього часу на територію України не поверталась. Станом на дату постановлення цієї ухвали, з часу перетину минуло більше одного року та дев'яти місяців.

Про таку обставину позивач достеменно знав, оскільки вказав про це в своїй позовній заяві (а.с.1зв.), однак до суду звернувся лише 02.02.2017р., тобто по спливу річного строку з моменту переміщення, яке, на його думку є неправомірним.

Беручи до уваги вищенаведене, а також вимоги ч. 2 ст. 2 ЦПК України, вбачаючи, що на спірні правовідносини в частині юрисдикції спору поширюються положення ст. ст. 5, 7 Конвенції від 19.10.1996 року, суд прийшов до висновку, що провадження у справі за аналогією закону підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК України, у зв'язку з чим визнав клопотання відповідача обґрунтованим та постановляє ухвалу про його задоволення.

В свою чергу, посилання позивача на вимоги ст. 29 Гаазької конвенції як на підставу розгляду справи судом України є помилковими, оскільки вказана норма лише надає право будь-якій особі, яка заявляє про порушення прав піклування або доступу звернутись до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави і не вказує, що судовий або адміністративний орган, який прийняв заяву до провадження зобов'язаний винести кінцеве рішення. В інтерпретації позивача положення ст. 29 Гаазької конвенції тлумачаться буквально, тоді як Комплексне тлумачення положень Гаазької Конвенції у взаємозв'язку з положення Конвенції від 19.10.1996р. свідчить про те, що такий судовий орган після прийняття справи до розгляду і перед прийняттям рішення по суті спору повинен пересвідчить, зокрема, в своїй міждержавній юрисдикції щодо спірних правовідносин, оскільки Конвенція від 19.10.1996р. в своїй преамбулі, так само як і Гаазька конвенція проголошує своєю основною концепцією якнайкраще забезпечення інтересів дитини, і за своєю юридичною природою, Конвенція від 19.10.1996р. доповнює положення Гаазької конвенції в частині процесуальних механізмів досягнення основної мети, задля якої остання прийнята.

Так само, вважав невірними і мотиви заперечення про те, що стороною відповідача не оскаржувалась ухвала про відкриття провадження, оскільки згідно процесуального законодавства така ухвала може бути оскаржена лише щодо недотримання правил підсудності. Натомість, суд звертає увагу позивача, що в даній справі не факт відкриття провадження є підставою для розгляду справи по суті, а встановлені після цього обставини, згідно з якими визначається міждержавна юрисдикція спору.

Що ж стосується мотивів заперечення представника третьої особи про те, що місцезнаходження дитини на даний час офіційно не встановлено, суд такі відкинув, оскільки протилежне стверджується листом Посольства України у Французькій Республіці (а.с.36), згідно з яким відповідач разом з дитиною перебуває на території Французької Республіки та очікує отримання статусу резидента, після чого такий самий статус набуде малолітня. Про те, що відповідач разом з дитиною виїхала саме на територію Французької Республіки не заперечують сторони, і в будь-якому випадку, така обставина не може визначати міждержавну юрисдикцію спору, адже за змістом ст. 9 Гаазької конвенції, якщо Центральний орган, що одержав заяву, передбачену статтею 8, має підстави вважати, що дитина знаходиться в іншій Договірній державі, він без затримок передає заяву безпосередньо Центральному органу такої Договірної держави та відповідно інформує Центральний орган, що запитує, або заявника.

Однак, погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_2 звернувся в Личаківський районний суд м. Львова з позовом до ОСОБА_6, треті особи: Міністерство юстиції України, Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення переміщення та утримування малолітньої дитини з матір'ю незаконним, зобов'язання повернути малолітню дитину.

Встановлено й те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. В шлюбі в них народилась донька, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_8 з її матір»ю ОСОБА_6 за місцем проживання матері. На підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27.12.2012 року позивач сплачує аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 та на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04.06.2013 року позивач сплачує й додаткові витрати на доньку. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року відповідачу ОСОБА_6 надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Французької Республіки, Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччина, Турецької Республіки, Об»єднаних Арабських Еміратів, Арабської республіки Єгипет з малолітньою дитиною ОСОБА_8 без згоди та супроводу позивача, у супроводі матері ОСОБА_6 терміном на три роки з обов»язковим поверненням дитини до постійного місця проживання. Згідно ж цього рішення позивачу встановлено графік побачень з донькою ОСОБА_8, які здійснювати в присутності матері ОСОБА_6, виключно в громадських місцях.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2016 року ОСОБА_12 - бабусі ОСОБА_8, визначено графік побачень з онукою в супроводі батька дитини ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_12 : АДРЕСА_1.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_10 пояснив, що 20 грудня 2015 року відповідач ОСОБА_6 одноосібно, скориставшись рішенням суду, без згоди останнього вивезли його доньку за кордон - Французьку Республіку, де утримує дитину, всупереч волі позивача - батька дитини.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі - Гаазька конвенція, Конвенція) була розроблена з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення до держави постійного проживання дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються у порушення прав опіки та піклування, а також забезпечення захисту прав доступу.

У зв'язку із прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» ця Конвенція набула чинності для нашої держави

з 01 вересня 2006 року.

Для України стороною цієї Конвенції вважається держава, що визнала приєднання України до Гаазької конвенції або приєднання якої до Конвенції визнано Україною відповідно до статті 38 Гаазької конвенції. У кожному конкретному випадку під час вирішення спорів щодо протиправного переміщення або утримування дітей суд має звертати увагу на чинність Гаазької конвенції у взаємовідносинах між нашою державою та відповідними державами.

Гаазька конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла

16 років і постійно проживає в державі - учасниці Конвенції безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу, у випадках, коли викрадення дитини не створює складу злочину, передбаченого статтею 146 Кримінального кодексу України.

Досягнення дитиною 16-річного віку припиняє щодо неї дію Конвенції (стаття 4 Конвенції).

Юрисдикція справ про повернення дітей до країни постійного місця проживання є альтернативною: судовою, адміністративною і змішаною. Особа, яка звертається із заявою, на власний розсуд обирає форму захисту свого права. Судова юрисдикція реалізується особою шляхом подання позову. Адміністративна юрисдикція передбачає можливість звернення особи із заявою до Центрального органу (частина перша статті 8 Конвенції), який діє у межах наданої Конвенцією компетенції (стаття 7 Конвенції). Змішана юрисдикція полягає у тому, що особа може звернутися із заявою до Центрального органу, який потім звертається з позовом до суду.

Справи про повернення дітей до країни постійного місця проживання відповідно до Гаазької конвенції є справами з іноземним елементом.

Відповідно до статті 414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конвенцією встановлюється альтернативна міжнародна підсудність справ про повернення дітей до країни постійного місця проживання, правила якої відповідно до положень статті 29 Конвенції дозволяють особі звернутися до судових органів будь-якої Договірної держави. Незалежно від того, яка країна є країною постійного проживання дитини, суди держав - учасниць Конвенції зобов'язані приймати і розглядати такі заяви.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про закриття провадження у справі у зв»язку з тим, що така не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України, підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок суду про наявність підстав для закриття провадження у справі. А відтак, ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч. 2 п. 4, 311 ч. 1 п.4, 313, 314 ч. 1 п.2, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 28 вересня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що в силу вимог ст. 324 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Мельничук О.Я.

Ніткевич А.В.