Court ruling № 70277906, 14.11.2017, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

14 листопада 2017 року П/800/475/17

до Вищої ради правосуддя

про визнання незаконним та скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та рішення Вищої ради правосуддя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулась до Вищого адміністративного суду України (як до суду першої інстанції) з позовною заявою до Вищої ради правосуддя, в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади;

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 11 жовтня 2017 року про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року.

Крім того, позивач просить в порядку забезпечення позову до розгляду справи по суті зупинити дію рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року щодо внесення подання про її звільнення з посади.

Заслухавши позивача та представника відповідача, вивчивши подані суду матеріали, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

У пункті 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року № 2 вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.

Забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про звільнення з посади, суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Отже, судам слід мати на увазі, що забезпеченням зазначеного адміністративного позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, передбачених частиною першою статті 117 КАС України, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст.20 Кодексу адміністративного судочинства України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Згідно ч.4 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

У частині першій статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, закріплено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої ради правосуддя; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Відповідачами у справах, що розглядаються Вищим адміністративним судом України, як судом першої інстанції, можуть бути лише визначені законом суб'єкти владних повноважень (перелік яких є виключним).

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя.

Згідно абз.2 ч.5 ст.26 названого Закону організація роботи Дисциплінарних палат здійснюється в порядку, визначеному регламентом Вищої ради правосуддя.

Частиною 4 ст.35 названого Закону встановлено, що рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржено до Вищої ради правосуддя.

Отже, з наведених норм слідує, що право на оскарження рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя до Вищого адміністративного суду України законодавчо обмежене та вимога про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не відповідає нормам Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції.

За таких обставин, враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання ОСОБА_7 про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року щодо внесення подання про її звільнення з посади не є обґрунтованим і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 117, 118, 160, 165, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_7 про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 травня 2017 року щодо внесення подання про її звільнення з посади.

2. Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді І.О. Бухтіярова

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак

І.В. Приходько