Court ruling № 70197683, 09.11.2017, Volyn Regional Court of Appeal

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Федонюк С.Ю., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря - Черняк О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Коваль І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до регіонального сервісного центру МВС у Волинській області, Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Запорізькій області, товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кеблз Юкрейн» про визнання права власності,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 10 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_3 у своїх вимогах просив суд визнати за ним право власності на вантажний сідельний тягач «Renault», модель «Magnum», 2000 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 та причіп «Krone» до сідельного тягача, 1997 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2, які придбані 25.09.2013 року на відкритих торгах продажу транспортних засобів з державного аукціону управління поліції м. Мангейм Федеративної республіки Німеччина.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 10.10.2017 року провадження у даній цивільній справі закрито у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 просили скасувати вказану ухвалу суду з направленням справи для продовження її розгляду то того ж суду в іншому складі суду, з підстав порушення місцевим судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Закриваючи провадження у даній цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у своїх вимогах фактично просив суд зобов'язати відповідача регіональний сервісний центр МВС у Волинській області повторно зареєструвати за ним право власності на транспортні засоби (тягач і причіп), з урахуванням того, що позивач звертався до суду з позовом про оскарження дій відповідача щодо відмови у задоволенні вимог. Оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень до компетенції якого належить здійснення реєстрації, перереєстрації, зняття з обліку, тому вважав, що його дії можуть бути оскаржені в адміністративному порядку.

Однак такий висновок суду не відповідає змісту заявлених позовних вимог і зроблений з порушенням норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 1 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених прав, що виникають із цивільних правовідносин, крім випадків, коли їх розгляд провадиться за правилами іншого судочинства.

Частина 1 та 2 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права власності.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у своїх позовних вимогах просить суд визнати за ним право власності на вантажний сідельний тягач «Renault», модель «Magnum», 2000 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 та причіп «Krone» до сідельного тягача, 1997 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2, які придбані 25.09.2013 року на відкритих торгах продажу транспортних засобів з державного аукціону управління поліції м. Мангейм Федеративної республіки Німеччина (а.с.2-4).

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі, місцевий суд не звернув увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, а саме - визнання права власності, не суперечить положенням ст. 16 ЦК України, і підпадає під юрисдикцію закріпленої в ст. 15 ЦПК України юрисдикцію загального, а не адміністративного суду, що не давало суду передбачених законом підстав для закриття провадження в справі з тієї підстави, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У своїх доводах апеляційної скарги позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 зазначають, що вступна та резолютивна частини оскаржуваної ухвали в порушення вимог ст. ст. 195, 196 та ч. 4 ст. 209 ЦПК України були проголошені місцевим судом без виходу до нарадчої кімнати.

Проте, такі доводи апеляційної скарги колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з журналу судового засідання від 10.10.2017 року, суд виходив до нарадчої кімнати для постановлення оскаржуваної ухвали в даній справі (а.с.49), а позивачем та його представником з цього приводу зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання та журналу судового засідання до суду не подавалися.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на наведені обставини, оскаржувана ухвала як така, що постановлена з порушенням зазначених норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 311, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду від 10 жовтня 2017 року в даній справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: