№ 70068021, 01.11.2017, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Справа № 917/99/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д.(доповідач),суддіНєсвєтової Н.М.,суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Насінневе"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 рокуза заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод"провідстрочку виконання рішення суду у справі№ 917/99/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Насінневе"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод"простягнення 6 245 233,58 грн,ВСТАНОВИВ:

09.11.2016 року Господарський суд Полтавської області на виконання рішення від 18.08.2016 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 року у справі №917/99/16 видав накази про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (надалі ТОВ "Лозівський молочний завод", боржник) на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" (надалі - ПрАТ "Насінневе", стягувач) 5 244 890,77 грн основного боргу, 708 723,25 грн пені, 83 164,18 грн 3% річних, 208 455,38 грн інфляційних, 93678,50 грн витрат по сплаті судового збору; а також 103051,30 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

23.05.2017 року боржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку виконання рішення на 12 місяців з моменту винесення ухвали за результатом розгляду заяви.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 у справі № 917/99/16 (суддя Тимощенко О.М.) було відмовлено у задоволенні заяви.

21.06.2017 року Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого судді Гребенюк Н.В., судді Істоміної О.А., судді Барбашової С.В.) ухвалив постанову, якою було скасувано ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 року у справі № 917/99/16, заяву ТОВ "Лозівський молочний завод" задоволено та відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року у справі № 917/99/16 на 12 місяців.

ПрАТ "Насінневе" подав касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року, в якій посилаючись на порушення судом норм ст.ст. 47, 121 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), ч. 5 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", просить скасувати цю постанову, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

ТОВ "Лозівський молочний завод" відзив на касаційну скаргу не подав, через канцелярію суду заявив клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що не має можливості забезпечити явку повноважного представника для участі у справі через поважні причини.

Беручи до уваги те, що участь представників сторін в суд касаційної інстанції не є обов'язковою; заявник не вказав через які саме причини представник не має можливість прибути у судове засідання, що унеможливлює їх оцінку на предмет поважності, а також зважаючи на те, що строк розгляду касаційної скарги становить п'ятнадцять днів з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження, і сторони не заявляли клопотання про продовження цього строку, клопотання про відкладення розгляду справи суд касаційної інстанції відхилив.

Вищий господарський суд України, обговоривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 45 ГПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Згідно з ч. 2 ст. 1291 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У справі, що розглядається, держава не несе відповідальності за борги ТОВ "Лозівський молочний завод", яке є самостійною юридичною особою, і неплатоспроможність приватного підприємства не може тягнути за собою відповідальність держави з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та її Протоколи (див. ухвалу у справі "Шестаков проти Росії" від 18 червня 2002 року, заява N 48757/99). Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Отже, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок примусового виконання рішень судів, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочки (відстрочки), а також відсутнє обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України обов'язок доведення таких обставин покладається на боржника, як зацікавлену сторону.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що неможливість виконання рішення через відсутність у боржника - юридичної особи коштів сама по собі не означає необхідності надання відстрочки виконання (розстрочки) судового рішення, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Тому, у такій ситуації (відсутність коштів на рахунках) заявник, окрім інших обставин, повинен доводити також неможливість виконання рішення повністю або частково за рахунок коштів, одержаних від реалізації майна боржника.

Більш того, суд касаційної інстанції звертає також увагу на те, що відповідно до чинного законодавства можливість як відстрочки, так і розстрочки виконання рішення базуються на одних і тих самих фактичних обставинах - "тих, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення". Відстрочка виконання судового рішення - це передбачений процесуальним законодавством спосіб, який тимчасово позбавляє стягувача права вимагати примусового виконання і надає боржнику можливість на законних підставах не виконувати рішення суду, яке вступило в законну силу, протягом визначеного судом строку. Розстрочка, на відміну від відстрочки, передбачає виконання рішення частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Тому, навіть, якщо є вагомі та виняткові підстави, що можуть виправдовувати затримку виконання рішення, принципи обов'язковості судового рішення та змагальності сторін вимагають, щоб боржник, який просить відстрочити виконання рішення, обґрунтував та довів неможливість виконання рішення частинами шляхом надання розстрочки.

Отже, спосіб, в який може бути застосована ст. 121 ГПК України, залежить від особливостей обставин кожної справи та підстав, які визнані судом дійсно винятковими і такими, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. У будь-якому разі, з метою дотримання справедливого балансу сторін спору встановлені судом часові обмеження щодо виконання остаточного рішення у справі не повинні незаконно порушувати права стягувача, як "потерпілої сторони" у спорі. Боржник повинен довести, що відстрочення виконання судового рішення не сприятиме ухиленню від повного виконання судового рішення.

У цій справі суд апеляційної інстанції, надавши відстрочку виконання рішення на 12 місяців лише з тих підстав, що боржник 1) втратив основний ринок збуту у Російській Федерації; 2) має вкрай скрутне фінансове становище; 3) одночасне виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Лозівський молочний завод" є неможливим в силу недостатності власних обігових коштів, про що свідчать показники коефіцієнтів ліквідності та платоспроможності боржника, та призведе до повної неплатоспроможності боржника і ризику банкрутства; 4) вживає заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішень суду та уникнення банкрутства, зокрема: уклав ряд зовнішньоекономічних контрактів, в додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок; 5) вживає можливих заходів з метою продовження господарської діяльності, отримання прибутку для подальшого функціонування підприємства, сплати податків, соціальних платежів, виплати заробітної плати працівникам та погашення заборгованості за рішеннями судів, в тому числі, перед ПАТ "Насіннєве"; фактично брав до уваги лише інтереси боржника та настання для нього негативних насідків у випадку виконання рішення.

При цьому, на противагу інтереси стягувача, який 25.09.2015 року уклав з відповідачем угоду про розстрочення заборгованості за поставлену молочну сировину на суму 5378489,82 грн за договором поставки № 3001 від 30.01.2015 року, тобто, добровільно погодив розстрочення платежів, проте відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, що й стало підставою для ухвалення рішення суду у справі, не були враховані. Суд першої інстанції обґрунтовано зважив на ці обставини та виходив з того, що відстрочення сплати наявного боргу може носити негативний характер щодо стягувача, який поставляв боржнику продукцію ще в 2015 році, та станом на травень 2017 року не одержав повного розрахунку, тобто, станом на момент вирішення питання про відстрочку виконання рішення кредитор вже більше 2 років не міг користуватися своїми коштами.

Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що справедливий баланс інтересів сторін у цій справі дотриманий, є помилковим.

На думку суду касаційної інстанції, незалежно від будь-яких фінансових наслідків господарської діяльності боржника, надання судом відстрочки виконання рішення конкретно у цьому випадку строком на 1 рік, становить для кредитора (стягувача) непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю майнового забезпечення виконання цього зобов'язання, а також відсутністю у кредитора можливості отримати будь-якого відшкодування, пов'язаного з такою затримкою виконання рішення, оскільки за практикою Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2016 року у справі N 3-1276гс15, "невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення".

Щодо посилання суду апеляційної інстанції на можливе банкрутство боржника, то суд касаційної інстанції виходить з того, що за змістом норм ст. 5 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для запобігання банкрутству боржника врегулювання відносин між боржником та кредиторами здійснюється через досудову процедуру санації шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства.

З огляду на викладене вище, Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції внаслідок порушення норм процесуального права (ст. 121 ГПК УКраїни) помилково скасував ухвалу суду першої інстанції, постановлену згідно із законом, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 106, 1115, 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Насінневе" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року скасувати, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 рок у справі № 917/99/16 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (37300, Полтавська обл., м Гадяч, вул. Будька, 45А, код 35294028) на користь Приватного акціонерного товариства "Насінневе" (64020, Харківська обл., Кегичівський район, с. Слобожанське, вул. Соборна, 20, код. 00387080) 1600,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати наказ.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Нєсвєтова Н.М.Суддя Стратієнко Л.В.