Court decree № 69696077, 18.10.2017, Zhytomyr Oblast Court of Appeals

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2967/16-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І, Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 2000 по 2008 роки; визнати їх спільною сумісною власністю автомобіль марки "ВАЗ", модель "210430-20" 2007 року випуску, реєстраційний номер "НОМЕР_1", та садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_2; визнати за нею право власності на ? частину вищевказаного транспортного засобу та садового будинку. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що у період із 1983 року по 2000 рік перебувала із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, після розірвання якого продовжували проживати однією сім'єю та вели спільне господарство, спільний побут та мали спільний бюджет до 2008 року. За час спільного проживання придбали із колишнім чоловіком автомобіль марки "ВАЗ", модель "210430-20" 2007 року випуску, реєстраційний номер "НОМЕР_1", та садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_2 за спільні кошти. Посилаючись на те, що вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із померлим ОСОБА_6 та вела з ним спільний бюджет, за рахунок якого було придбане спірне майно, позивач вважає, що згідно закону має право на його 1/2 частину.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову у повному обсязі. Зазначає, що будівництво садового будинку було завершено до розірвання шлюбу у 2000 році, проте право власності не зареєстровано, оскільки чинне на той час законодавство не вимагало цього. При вирішенні питання про встановленні факту проживання позивача однією сім»єю із ОСОБА_6 суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків та не застосував ст. 74 СК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 8 липня 1983 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб (а.с.12). 23 жовтня 2000 року шлюб розірвано (а.с.13).

1 березня 1984 року ОСОБА_6 надано дозвіл на право будівництва садового будинку у товаристві "Текстильник" (а.с.14, 67, 135) на належній йому земельній ділянці АДРЕСА_2 (а.с.188) згідно відповідного плану забудови (а.с.138).

Довідкою Громадської організації «Тетерівський масив» від 18.06.2017 року № 119 підтверджується, що вказаний садовий будинок здудовано до 2000 року (а.с.188).

Право власності на вказаний садовий будинок не зареєстровано.

Упродовж 1982-1997 років та 2001-2006 років позивач працювала та отримувала заробітну плату (а.с.15-18, 82).

Судом також встановлено, що у липні 1990 року ОСОБА_6 придбав автомобіль марки «Жук», модель «АО-6» 1980 року випуску (а.с.125-129).

Згідно Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 19.03.2004 року 20 травня 2004 року ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20.05.2004 року(а.с.10).

У зазначеній квартирі наймач ОСОБА_6 був зареєстрований з 16.05.2001 року до дня смерті - 21.06.2016 року, у вказаній квартирі інших осіб зареєстровано не було (а.с.79).

Раніше, з 04.07.1985 року, ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_2, яка продовжує бути зареєстрованою за вказаною адресою та продовжує там проживати по теперішній час (а.с.11).

Згідно довідки-рахунку від 14 липня 2007 року ОСОБА_6 придбав автомобіль марки "ВАЗ", модель "210430-20" 2007 року випуску, реєстраційний номер "НОМЕР_1" (а.с.8), що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 липня 2007 року (а.с.130-132). Вартість продажу даного транспортного засобу на день укладення даного правочину становила 35240,00 гривень (а.с.134).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с.9).

В ході розгляду справи судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, пояснення яких відображені в судовому рішенні.

У позовній заяві позивач вказала, що перебувала із ОСОБА_6 у фактичних шлюбних стосунках з 2000року до 2008 року та просила визнати її право власності на ? частину автомобіля, придбаного ОСОБА_6 у 2007 році.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцеві положення Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статей 16, 17 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю).

В інших випадках спільна власність громадян визнавалась частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

(правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 6-66цс13 від 18 вересня 2013 року, у справі № 6-135 цс13 від 25 грудня 2013 року).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Частина 3 ст. 10 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбане спірне майно.

Отже, якщо навіть сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, не залежно від причин, положення статті 74 СК України на ці правовідносини не поширюється.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи сторони у спірний період з 2000 року по 2008 рік були зареєстровані за різними адресами. Наведене в контексті положень ст. 29 ЦК України, ст.ст.3,6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" свідчить про те, що у позивача та померлого ОСОБА_6 місця проживання були різні.

Не підтверджують достовірно обставин проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сім'єю без шлюбу та набуття спільного майна допитані за клопотанням позивача в суді першої інстанції свідки, показання яких суттєво різняться з показаннями свідків, допитаних за клопотанням сторони відповідачів, як і не підтверджено зазначеного наданими позивачем фото.

Будь-які письмові докази на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 однією сімєю за спірний період матеріали справи не містять.

Також відсутні в матеріалах справи і докази про наявність у останніх спільного бюджету, спільного господарства та побуту, проявів взаємної постійної турботи один про одного, а також виникнення інших конкретних прав та зобов'язань як у членів існуючої сім'ї в розумінні ст. 3 СК України.

Тобто, наведене свідчить, що між позивачем і померлим ОСОБА_6 не склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, та спростовує доводи позивача про її спільне проживання з ОСОБА_6 та ведення спільного господарства у зазначений нею період.

Оцінюючи наведені і встановлені судом обставини та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог ОСОБА_2 про те, що вона спільно проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_6 протягом 2000-2008 років, а відтак і щодо визнання спільним сумісним майном спірного автомобіля, придбаного у 2007 році, та визнання права власності на 1/2 його частину.

Суд першої інстанції дійшов також обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за позивачем на 1/2 частину спірного садового будинку, оскільки відсутні зареєстровані права на вказаний будинок. Доказів про готовність будинку та введення його в експлуатацію матеріали справи не містять.

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що вказаний садовий будинок побудовано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти подружжя та чи закінчено його будівництво.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.11 ЦПК України).

З огляду на наведений принцип диспозитивності цивільного процесу та в контексті положень ст.ст.58,59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів, підстав для для визнання права власності за позивачем на 1/2 частину будинку немає.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильного по суті судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді