№ 69588754, 13.10.2017, District Administrative Court of Kyiv

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 жовтня 2017 року №826/2863/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить:

- визнати дії Міністерства внутрішніх справ України з невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу у зв'язку з порушенням терміну виплати грошового утримання (грошового забезпечення) протиправними;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати доходу у зв'язку з порушенням терміну виплати грошового утримання (грошового забезпечення) у розмірі 32 315,81 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що звернувшись до Міністерства внутрішніх справ України з вимогою про виплату компенсації у зв'язку з порушенням строку виплати грошового утримання, визначеного постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 у справі №2а-9115/10/2670, отримав необґрунтовану відмову.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність відмови у задоволенні вказаної вимоги позивача, оскільки сума грошових коштів у розмірі 12271,63 грн. була нарахована та виплачена на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, а саме: 03.03.2016. Також, відповідачем наголошено, що зазначена виплата мала разовий характер, оскільки сума 12271,63 грн. була виплачена одноразово на виконання рішення суду.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010 №2а-9115/10/2670 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, третя особа - Державне казначейство України - про визнання недійсними наказів, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди -відмовлено в задоволені позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового утримання, передбаченого для посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу карного розшуку Департаменту транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України у званні підполковник міліції за період з серпня 2005 року по квітень 2006 року включно та зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове утримання, передбачене для посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу карного розшуку Департаменту транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України у званні підполковник міліції за період з серпня 2005 року по квітень 2006 року включно, з урахуванням індексації, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою дані позовні вимоги задовольнити. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010 залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 17.06.2015 №К/9991/5441/12 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 в частині відмови у задоволенні позову скасовано і в цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасовано накази Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті від 11.01.2007 №6 та від 23.01.2007 №11 в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті з 23.01.2007; зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті виплатити в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 23.01.2007. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 залишено без змін.

Я вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаних судових рішень Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 11.01.2016 №2а-9115/10/2670 про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове утримання, передбачене для посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу карного розшуку Департаменту транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України у званні підполковник міліції за період з серпня 2005 року по квітень 2006 року включно, з урахуванням індексації (зазначивши боржником - Міністерство внутрішніх справ України).

Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.01.2016 ВП№49925575.

Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.04.2016 закінчено виконавче провадження №49925575, з огляду на виконання судового рішення у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із вимогою від 18.04.2016, в якій просив виплатити йому суму компенсації втрати доходу у зв'язку з порушенням терміну виплати грошового утримання у розмірі 32 315,81 грн.

Листом від 20.05.2016 №15/2-К-665 Міністерство внутрішніх справ України повідомило ОСОБА_1 про те, що грошове забезпечення за період з серпня 2005 року по квітень 2006 року включно, з урахуванням індексації, було нараховано позивачу відповідно до виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2016 №2а-9115/10/2670 та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 26.01.2016 (виконавче провадження №49925575) та перераховано на картковий рахунок платіжним дорученням від 03.03.2016 №165.

Вважаючи таку відмову у виплаті компенсації необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

При цьому, слід одразу зазначити про необґрунтованість заявленого представником відповідача клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Так, частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

У той же час, приписами частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013).

Таким чином, позовні вимоги, заявлені у даній справі, предметно відносяться до виплати належного позивачу грошового утримання (заробітної плати), а тому строки звернення до суду не обмежені у даному разі.

Досліджуючи підстави викладеного, суд аналізує наступні правові норми.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати фактично є компенсація грошових коштів, з огляду на встановлений індекс інфляції у певний період, тобто підвищення загального рівня цін на товари та послуги.

У той же час, як вбачається зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 у справі №2а-9115/10/2670 та виконавчого листа від 11.01.2016 №2а-9115/10/2670, на користь ОСОБА_1 підлягає нарахуванню та виплаті грошове утримання, з урахуванням індексації.

При цьому, законодавчим визначенням поняття «індексація грошових доходів населення» є встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Отже, оскільки у судовому рішенні, яке підлягало примусовому виконанню у межах виконавчого провадження №49925575, визначено нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошового утримання, з урахуванням індексації, що фактично є індексом інфляції, задоволення заявлених у даній адміністративній справі позовних вимог призведе до подвійного стягнення однієї і тієї ж суми грошових коштів.

Доказів того, що розрахунок грошових коштів, сплачених Міністерством внутрішніх справ України, як відповідачем у даній справі та боржником у межах наведеного виконавчого провадження, не включив у себе індексацію призначеного судовим рішенням грошового утримання, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не наведено.

При цьому, слід зазначити, що у разі незгоди позивача з нарахованим у межах виконавчого провадження №49925575 на користь ОСОБА_1 грошового утримання, з урахуванням індексації, останній не позбавлений права на оскарження відповідної постанови про закінчення виконавчого провадження у встановленому законом порядку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, суд вказує про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні останніх.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Судді Аблов Є.В.

Мазур А.С.