№ 69578761, 04.10.2017, Supreme Court (until 15.12.2027 - Supreme Court of Ukraine)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ОСОБА_6, про припинення договору поруки за заявою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_7, про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») пропустило шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, тому на його думку, договір поруки потрібно визнати припиненим.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року і просить скасувати судові рішення у цій справі та прийняти нове рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-170цс13), 2 вересня 2015 року (справа № 6-1077цс15) та від 27 січня 2016 року (справа № 6-990цс15).

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 листопада 2006 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк відкрив кредитну лінію в розмірі 105 тис. доларів США під 15 % річних на строк до 19 листопада 2021 року.

Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено погашення заборгованості щомісячними платежами.

На забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачем 21 листопада 2006 року було укладено договір поруки, згідно з пунктом 5.1 якого порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

05 листопада 2008 року банк звернувся до позичальника з вимогою про стягнення достроково простроченої станом на 4 листопада 2008 року заборгованості за кредитом.

У зв'язку з невиконанням цієї вимоги банк звернувся до суду 11 червня 2010 року з позовом до боржника та поручителя про стягнення з них солідарної заборгованості.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року стягнуто борг за кредитним договором від 21 листопада 2006 року солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Відмовляючи ОСОБА_5 в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», звернувшись 11 червня 2010 року до суду з позовом про стягнення заборгованості солідарно з позичальника та поручителя, не пропустило шестимісячного строк пред'явлення вимоги до поручителя, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора, у тому числі до поручителя.

Разом з тим у наданих заявником на підтвердження доводів своєї заяви постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, 2 вересня 2015 року та 27 січня 2016 року викладено правовий висновок, відповідно до якого вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що це рішення не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, не підтвердились, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_5, поданої представником ОСОБА_7, про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук