№ 69406021, 03.10.2017, Kyiv Commercial Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа№ 910/11087/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Яковлєва М.Л.

Корсакової Г.В.

За участі представників:

від позивача: Бенглевський Б.Б. - за дов.

від відповідача: Ісаєва О.В. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2017

у справі №910/11087/17 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф»

про стягнення 198 739,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллер» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф» (далі, відповідач) про стягнення 198 739,02 грн., з яких: 193 226,67 грн. основного боргу, 1 238,76 грн. 3% річних та 4 273,59 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 у справі №910/11087/17 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллер» 193 226 (сто дев'яносто три тисячі двісті двадцять шість) грн. 67 коп. основного боргу, 1 238 (одну тисячу двісті тридцять вісім) грн. 76 коп. 3% річних, 4 273 (чотири тисячі двісті сімдесят три) грн. 59 коп. інфляційних втрат, 2 987 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 09 коп. судового збору

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 у справі №910/11087/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що видаткові накладні, на підставі яких суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять прізвищ, імен та по-батькові, посад осіб або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції від імені відповідача.

Так, апеллянт зазначив, що жодними доказами у справі не підтверджується повноваження представника відповідача на підписання відповідних видаткових накладних. Факт отримання товарів у повному обсязі чи частково відповідачем не визнається. Апелянт зазначив, що йому не відомо, яка особа здійснювала приймання товару за накладними, наданими позивачем, а тому у нього відсутні підстави оплачувати їх.

Окрім того, скаржник зазначає, що між сторонами не узгоджувались строки оплати за поставлений товар, а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів укладення договору поставки за спірними видатковими накладними у письмовій формі, що свідчить про його недійсність.

Також, відповідач послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статей 22, 60 Господарського процесуального кодексу України в частині права відповідача на подання зустрічного позову для розгляду з первісним.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Корсакова Г.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 апеляційну скаргу відповідача у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.09.2017.

18.09.2017 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також, 21.09.2017 позивач на підтвердження своєї правової позиції у справі та на спростування доводів апеляційної скарги відповідача, подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду копію листа ГУ ДФС у Львівській області №14849/10/13-01-12-3109 від 21.09.2017, згідно якого станом на 21.09.2017 згідно Автоматизованої системи співставлень податкових зобов'язань та податкового кредиту розбіжності між контрагентами відсутні. Вказаний лист колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача 21.09.2017 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні, враховуючи клопотання відповідача, судом було оголошено перерву до 03.10.2017.

21.09.2017, після судового засідання у справі, відповідачем було подано через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про витребування доказів, а саме, заявки відповідача на поставку товарів, рахунків на оплату товару, товарно-транспортних накладних та договорів перевезення, податкових накладних про відображення операцій в обліку ПДВ, довіреності ТОВ «ТСК Проф» на отримання матеріальних цінностей, актів приймання-передачі товару, специфікації, сертифікатів відповідності тощо, а також клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи підписів, що містяться на спірних видаткових накладних, оскільки, як зазначає відповідач, сторона відповідача наявних на накладних підписів не визнає як таких, що зроблені від його імені.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.10.2017 підтримав заявлені ним 21.09.2017 клопотання про витребування доказів та призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Представник позивача проти задоволення вказаних клопотань заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, колегія суддів ухвалила у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовити з огляду на достатність наявних у матеріалах справи доказів для прийняття рішення по суті.

Клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи також залишене колегією суддів без задоволення з підстав, що будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Дійсно, за загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Водночас, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Веллер» та ТОВ «ТСК Проф» було досягнуто домовленості, відповідно до якої постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця певну продукцію, а саме мінеральні плити для утеплення фасадів, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та здійснити оплату.

На виконання даної домовленості, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 2 151 270,60 грн., а відповідач прийняв його, що підтверджується видатковими накладними: №ТзО-000534 від 20.01.2017, №ТзО-000575 від 07.02.2017, №ТзО-000613 від 27.02.2017, №ТзО-000625 від 02.03.2017, №ТзО-000636 від 07.03.2017, №ТзО-000643 від 10.03.2017, №ТзО-000657 від 15.03.2017, №ТзО-000666 від 20.03.2017, №ТзО-000677 від 27.03.2017, №ТзО-000684 від 29.03.2017, №ТзО-000685 від 29.03.2017, №ТзО-000689 від 31.03.2017, №ТзО-000698 від 05.04.2017, №ТзО-000716 від 07.04.2017, №ТзО-000723 від 11.04.2017, №ТзО-000724 від 11.04.2017 (далі, спірні видаткові накладні).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину у спрощений спосіб, а тому посилання відповідача на відсутність укладеного у формі єдиного документу договору поставки як на підставу для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Матеріали справи свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань, зокрема про поставку товару відповідачу на загальну суму 2 151 270,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (том 1, а.с. 10-25).

Вказані накладні підписані обома сторонами та скріплені печаткою позивача та штампом відповідача.

Жодних зауважень та заперечень від відповідача щодо кількості та якості отриманого товару вищезазначені накладні не містять.

Твердження відповідача стосовно того, що представлені видаткові накладні не є належним доказом виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару та не свідчать про отримання відповідачем товару за такими видатковими накладними, а тому не можуть прийматись судом до уваги як доказ по справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами на накладних, завірених штампом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф».

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі №5023/5085/12.

Крім того, відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки та штампу, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.

При цьому колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Таким чином, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

З огляду на зазначені норми права, дослідивши видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, наявні у матеріалах справи видаткові накладні є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання позивачем зобов'язань з поставки товару за спірними видатковими накладними на загальну суму 2 151 270,60 грн.

Факт отримання товару та узгодження ціни по ньому, що був реалізований відповідачу на підставі спірних видаткових накладних, підтверджується також податковими накладними, наявними у матеріалах справи, що були складені позивачем як платником податку на додану вартість за результатами продажу товару відповідачу.

За змістом статті 201.1. Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У подальшому, ТОВ «Веллер», у відповідності до статті 201.1. Податкового кодексу України, було зареєстровано податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2017 року (дані декларацій із відповідними квитанціями про реєстрацію їх у податкових органах наявні у матеріалах справи).

Загальна сума податку на додану вартість, яка відображена у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2017 року є ідентичною загальній сумі, що відображена у спірних видаткових накладних, що підтверджують факт отримання відповідачем товару, та загальній сумі, що відображена у податкових накладних, факт реєстрації яких у Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджується квитанціями, доданими до відзиву на апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф», у свою чергу, у зв'язку із відображенням позивачем сум податку на додану вартість у Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі отримання товару, відніс дані суми податку до свого податкового кредиту. Зазначене вбачається, зокрема, із копії листа ГУ ДФС у Львівській області №14849/10/13-01-12-3109 від 21.09.2017 та в черговий раз підтверджує факт отримання відповідачем товару від позивача на підставі спірних видаткових накладних.

У свою чергу, передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності, на що посилається скаржник у апеляційній скарзі, є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2014 у справі №904/7908/13).

Відповідачем заперечується факт належності підписів на спірних видаткових накладних будь-кому із його представників, у зв'язку з чим скаржник просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу для з'ясування дійсності (чи недійсності) спірних видаткових накладних, які є первинними бухгалтерськими документами.

Розглянувши вказане клопотання відповідача колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

У відповідності до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 1 Закону «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (пункт 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012).

Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів.

Так, предметом доказування у даній справі є, зокрема, з'ясування факту поставки відповідачу товару.

Із матеріалів справи вбачається, що окрім спірних видаткових накладних факт поставки підтверджується податковими накладними, а також здійсненими відповідачем частковими оплатами поставленого товару.

Тобто, наявними у матеріалах справи доказами у сукупності підтверджується факт виконання позивачем зобов'язань з поставки товару за спірними видатковими накладними, що є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, а відтак, призначення у справі судової почеркознавчої експертизи із заявлених відповідачем питань є недоцільним, оскільки спірні видаткові накладні є не єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт поставки товару. Крім того, вирішуючи питання щодо призначення у справі судової експертизи, судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Колегією суддів встановлено, що відповідач в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання з оплати товару виконав лише частково на суму 1 958 037,93 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача.

Відповідачем, як зазначає позивач та вбачається із матеріалів справи, здійснювалася оплата не по конкретній сумі, зазначеній у відповідній видатковій накладній, а частинами. На підставі коштів, що приходили від відповідача, погашалася в порядку черговості заборгованість по видаткових накладних, згідно яких товар поставлявся раніше.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив відповідачу претензію від 01.06.2017 (отримана відповідачем 09.06.2017) з вимогою сплатити наявну заборгованість у розмірі 193 226,67 грн.

Відповіді на зазначену претензію матеріали справи не містять, як і не містять доказів сплати відповідачем позивачу боргу.

Судом враховано правову позицію, викладену в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 про те, що згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

За таких обставин, враховуючи дату направлення позивачем та отримання відповідачем вказаної претензії, враховуючи дати поставки партій товару за представленими до матеріалів справи видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати товару на неоплачену суму в розмірі 193 232,67 грн. (2 151 270,60 грн. - 1 958 037,93 грн.) є таким, що настав.

Отже, судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 193 232,67 грн. Проте, позивачем пред'явлено до стягнення 193 226,67 грн. на підставі неоплачених видаткових накладних №ТзО-000723 від 11.04.2017 та №ТзО-000724 від 11.04.2017. Жодних інших заяв, ніж прийнята до розгляду судом позовна заява чи виправлення описки від позивача до суду не надходило. Жодного клопотання про вихід за межі позовних вимог на підставі частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованої сторони так само не надходило.

З огляду на вищевикладене, у сукупності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 193 226,67 грн. основного боргу, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 1 238,76 грн. 3% річних (за період з 13.04.2017 по 29.06.2017) та 4 273,59 грн. інфляційних втрат (за квітень, травень 2017 року), враховуючи строк настання оплати згідно видаткових накладних №ТзО-000723 від 11.04.2017 та №ТзО-000724 від 11.04.2017.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у заявленому періоді, вважає його арифметично вірним, обґрунтованим, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 238,76 грн. 3% річних (за період з 13.04.2017 по 29.06.2017) та 4 273,59 грн. інфляційних втрат (за квітень - травень 2017 року) такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статей 22, 60 Господарського процесуального кодексу України в частині права відповідача на подання зустрічного позову для розгляду з первісним, судом до уваги не приймаються, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 відмовлено ТОВ «ТСК Проф» у прийнятті зустрічної позовної заяви б/н від 28.07.2017 до ТОВ «Веллер» про визнання недійсним договору. Дана ухвала є чинною та відповідачем у судовому порядку не оскаржувалась, що свідчить про законність відмови суду у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК Проф» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 у справі №910/11087/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 у справі №910/11087/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/11087/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді М.Л. Яковлєв

Г.В. Корсакова