Court ruling № 69384708, 27.09.2017, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.09.2017 р. Справа№ 914/3448/14

Суддя господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Зубко С.В., розглянувши матеріали справи

за скаргою:Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№30)», м. Львів;на дії:Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова, м. Львів;у справі:№914/3448/14стягувач:Товариства з обмеженою відповідальністю «Рікат», м. Золочів, Львівська область;боржник:Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№30)», м.Львів;

За участю представників:

від скаржника (боржника): ОСОБА_1, представник (довіреність №65 від 27.09.2017);

від ДВС: не зявився;

від стягувача: ОСОБА_2, представник (довіреність б/н від 27.03.2014)

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано скаргу Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№30)», м. Львів на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова у справі №914/3448/14, стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рікат», м. Золочів, Львівська область; боржник: Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№30)», м. Львів.

В судове засідання зявився представник скаржника (боржника), скаргу підтримав, просив задоволити з підстав викладених у скарзі.

В судове засідання зявився представник стягувача, проти скарги заперечив, просив відмовити.

ДВС явку представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі №914/3448/14 позов задоволено стягнуто з Державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України (№30)» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рікат» заборгованість в сумі 240 058 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 4801 грн. 16 коп.

30.10.2014 року на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі №914/3448/14 видано наказ.

14.07.2017 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про арешт коштів боржника у зведеному виконавчому провадженні №53703784 (в тому числі з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі №914/3448/14), якою накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунку №2604113767 в ПАТ «МЕГАБАНК та рахунках №26044300000146, №26004300002559 в ПАТ «АБ «РАДАБАНК».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобовязаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 19 1 та 26 1 Закону України «Про теплопостачання», статті 15 1 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, повязаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоровя, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених (ч. 1 ст.13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоровя, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути обєктом застави.

Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоровя не допускається.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 139 ГК України, майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності субєктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих субєктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Коштами у складі майна субєктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих субєктів з іншими субєктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

До майна підприємств (ст. 139 ГК України та ст.ст. 189, 190 ЦК України) відносяться: приміщення, обладнання, продукція, кошти цих підприємств, а тому звернення стягнення на продукцію та кошти підприємств ДКВС закон не допускає (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.04.2014 року №К/9991/31766/12). Таким чином, на кошти боржника, що знаходяться на рахунках в банках, поширюється статус майна підприємства установи виконання покарань.

Скаржник у скарзі просить визнати недійсною постанову про арешт коштів у зведеному виконавчому провадженні, не вказуючи про те, що даною постановою також накладено арешт у звязку із виконанням виконавчих листів Львівського окружного адміністративного суду та наказів Господарського суду Львівської області, виданих у інших справах.

Згідно п. 9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 якщо у відповідній скарзі йдеться про оскарження дій (бездіяльності) органу Державної виконавчої служби у зведеному виконавчому провадженні, то вона піддягає розглядові господарським судом у тій частині, яка стосується виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду, але не загального суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, а в іншій частині господарський суд відмовляє в прийнятті скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 62 і статті 121-2 ГПК.

Відповідно до п. 9.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за змістом статті 121-2 ГПК судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами. У разі подання скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби у зведеному виконавчому провадженні, в якій обєднано вимоги за кількома виконавчими документами в різних справах, розглянутих різними судами, господарський суд з посиланням на пункт 5 частини першої статті 63 ГПК має повернути таку скаргу для розділу заявником відповідних вимог та подання скарг у кожній справі окремо.

З огляду на наведене, вимога про визнання недійсною постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області від 14.07.2017 року про арешт коштів боржника (ЗВП №53703784) підлягає задоволенню тільки в частині виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі №914/3448/14.

Згідно п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобовязує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, повязані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобовязати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Керуючись ст.ст. 48, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 6, 13, 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», ст.ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Скаргу Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області задоволити частково.

2.Визнати недійсною постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області від 14.07.2017 року про арешт коштів боржника (ЗВП №53703784) щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі №914/3448/14 в частині накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» №26044300000146, №26004300002559 в ПАТ «АБ «РАДАБАНК».

3.Провадження щодо решти вимог скарги припинити.

Суддя Мазовіта А.Б.