Decision № 68754391, 05.09.2017, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2017 р.Справа № 922/2342/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" м. Харків до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва НААНУ с. Гонтарівка, с. Гонтарівка про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 02.06.2017

відповідача - ОСОБА_3 за договором від 01.09.2017 (після перерви не з"явився)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва НААНУ с. Гонтарівка 262 466,54 грн. основної заборгованості за договором поставки сільськогосподарських машин №КГГ-217 від 28.03.2015, 133 735,68 грн. пені, 102 290,04 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 78 739,96 грн. штрафу, 60 892,99 грн. інфляційних втрат та 12 274,80 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 17 липня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи на 09 вересня 2017 року.

Розгляд справи було відкладено на 04 вересня 2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. №28316 від 04.09.2017) відповідно до якого не визнає вимоги щодо стягнення штрафу, також просить суд зменшити розмір пені на 90 %.

В судовому засіданні, яке розпочалося 04 вересня 2017 року було оголошено перерву до 05 вересня 2017 року.

Представник відповідача в судове засідання після перерви не з"явився.

Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгрозапчастина» (Постачальник, Продавець, Позивач) та Державним підприємством «Дослідне господарство «ГОНТАРІВКА» Інституту тваринництва НААН України» (Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки сільськогосподарських машин № КГГ-217 (Договір).

Згідно п.1.1. Договору, постачальник ТОВ «Украгрозапчастина», керуючись рішенням покупця - ДП «ДГ «ГОНТАРІВКА» Інституту тваринництва НААН України», зобов'язався передати у власність покупцю сільськогосподарські машини, а покупець забавязується прийняти сільськогосподарські машини і оплатити їх на умовах розстрочення платежу в кількості, за ціною, порядком, строками та розмірами платежів, передбачених Специфікаціями, які оформлюються у вигляді Додатків до цього договору та є його невідємною частиною.

Як вбачається з наданих суду доказів, Продавець в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, передавши у власність Покупця: Обприскувач ОПШ-3524 (АСУ) 24м. з навігаційною системою Matrix у відповідності до Специфікації б/н від 25.03.2015 та Борону ЗПГ-15 ЛИРА, Дискову борону-лущильник «ДУКАТ» ДЛМ-5, Сівалку АСТРА СЗ-5,4 без тр. пристр. згідно Специфікації № 2 від 21.10.2015 на загальну суму 1 584 630,00 (один мільйон пятсот вісімдесят чотири тисячі шістсот тридцять) гривень 00 копійок, в т.ч. ПДВ 20%, що підтверджується видатковими накладними: № УА-00002502 від 21.04.2015, № УА-00008297 від 26.10.2015, № УА-00008415 від 29.10.2015, № УА-00008616 від 05.11.2015.

Відповідно до пп. 2.3.2. Договору, порядок та строки оплати ціни сільськогосподарських машин за цим договором, визначаються Специфікаціями, які оформлюються у вигляді додатків до цього договору та є його невідємною частиною.

Згідно Специфікації № 2 від 21.10.2015 до Договору, кінцевою датою для сплати повної ціни відвантажених сільськогосподарських машин є 23 грудня 2015 року.

Як вказує Позивач та, що не спростовано Відповідачем, ДП «ДГ «ГОНТАРІВКА» Інституту тваринництва НААН України» в порушення строку розрахунків, передбаченого Специфікацією № 2 від 21.10.2015 до Договору та власних договірних грошових зобов'язань лише частково перерахувало на поточний рахунок ТОВ «Украгрозапчастина» вартість отриманого товару згідно Договору в сумі 1 322 163,46 (один мільйон триста двадцять дві тисячі сто шістдесят три) гривні 46 копійок, в т.ч. ПДВ 20%, решту коштів в розмірі 262 466,54 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 54 копійки, в т.ч. ПДВ 20% Відповідач не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені Позивачем не спростував, доказів погашення заборгованості суду не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 262 466,54 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 54 копійки обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пункт 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти. Тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК, - це плата за користування чужими коштами.

Сплата процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови ВГСУ № 14).

Пунктом 2.5 договору сторони встановили, що у разі несплати Покупцем ціни сільськогосподарських машин в розмірах та в строки, передбачені Специфікаціями, що є Додатком до цього Договору та невід'ємною його частиною, на користь Постачальника підлягають нарахуванню та сплаті Покупцем процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25 % річних від вартості простроченої частини ціни сільськогосподарських машин, починаючи від дня передачі сільськогосподарських машин Продавцем до дня їх фактичної оплати.

Сторони домовились, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені даним пунктом Договору не являються неустойкою (штрафом, пенею).

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати Відповідачем вартості отримааного від Позивача товару згідно Договору, перевіривши арифметичний розрахунок 25 % річних, 3% річних та інфляційних за допомогою програми ОСОБА_4, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині стягнення 25% річних в сумі 102290,04 грн., 3% річних в сімі 12274,80 грн., а також інфляційних втрат в сумі 60892,24 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 133735,68 грн. та штрафу в розмірі 78739,96 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3, ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно п. 6.1. Договору сторони встановили, що за порушення строків поетапної оплати ціни сільськогосподарських машин, передбачених Специфікаціями (Додатками) до цього Договору, що є його невідємною частиною, Покупець сплачує на користь Постачальника, окрім відшкодування несплаченої ціни сільськогосподарських машин, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені за цим Договором здійснюється до дня остаточного зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в розмірі загальної вартості сільськогосподарських машин.

Таким чином, сторони змінили період нарахування таких санкцій з шести місяців, встановлених ст. 232 ГК України на період до остаточного зарахування грошових коштів.

Також, відповідно п. 6.2. Договору, 6.2. сторони передбачили, що за прострочення Покупцем понад 30 (тридцять) днів строків поетапної сплати ціни сільськогосподарських машин, передбачених Специфікаціями (Додатками) до цього Договору, що є його невідємною частиною, на користь Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 30% (тридцяти) відсотків несплаченої ціни сільськогосподарських машин.

Приймаючи до уваги, що Відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті отриманого товару у термін, встановлений договором, нараховані позивачем санкції у вигляді пені в розмірі 133735,68 грн. та штрафу в сумі 78739,96 грн. відповідають умовам договору та вимогам законодавства і підлягають стягненню.

Стосовно заперечень відповідача щодо стягнення штрафу, суд зазначає чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобовязання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Водночас, Відповідач у своєму відзиві на позов просить суд, зважаючи на те, що Відповідач має статус державного підприємства, має скрутний фінансовий стан, ступінь виконання ним свого зобовязання перед Позивачем та причини його не виконання, зменшити розмір заявленої позивачем пені на 90%.

З врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ) від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як встановлено судом, сума основного боргу Відповідача з оплати повної ціни переданих у власність сільськогосподарських машин складає 262 466,54 гривень, що становить лише 16,6% від загальної суми поставленого на адресу Відповідача товару.

Відповідач є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, а також безпосередньо підпорядковане Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України, з загальним підпорядкуванням Національній академії аграрних наук України. Основними напрямами діяльності відповідача є рослинництво та тваринництво, виробництво репродукційного насіння сільськогосподарських культур та саджанців, вирощування племінного молодняку худоби і птиці, а також активне сприяння Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України, іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок. Отже, Відповідач як державне підприємство здійснює свою діяльність, насамперед, для задоволення потреб населення в продукції рослинництва та тваринництва, у тому числі в хлібі та хлібобулочних виробах, борошні, олії та тваринних жирах, мясі тощо, які, безумовно, є соціально значущими продуктами харчування населення, а також задля забезпечення реалізації економічних інтересів України як аграрної держави.

Відтак, при таких обставинах, - застосування, стягнення з відповідача в таких розмірах призведе до скрутного фінансового становища відповідача, що ускладнить виконання інших зобовязань, в тому числі зі сплати податків і зборів, та перешкодить в здійсненні основної діяльності, що полягає в задоволенні потреб населення в продуктах харчування, оскільки для її виконання потрібні оборотні кошти.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені (згідно клопотання Відповідача) та штрафу (за ініціативою суду) на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України.

Суд зазначає, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені), суд взяв до уваги наступні обставини:

- відповідач є державним підприємством;

- здійснює свою діяльність для задоволення потреб населення в продукції рослинництва та тваринництва;

- має скрутний фінансовий стан;

- незначний розмір заборгованості від загальної суми поставки;

- значний розмір нарахованої неустойки порівняно з розміром заборгованості;

- нараховані до сплати та задоволені судом вимоги про стягнення річних та інфляційних, в тому числі й річних за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, визначаючись щодо зменшення, суд також враховує обовязковість виконання зобовязань, баланс інтересів сторін.

З огляду на викладене, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України, 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, зменшує розмір пені та штрафу на 90,0% та стягує з відповідача 13373,56 грн. пені та 7873,99 грн. штрафу.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

Також суд враховує п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 1, 4-3,12, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «ГОНТАРІВКА» Інституту тваринництві НААН України» (62570, Харківська область, Вовчанський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102, код ЄДРПОУ 01203834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгрозапчастина» (61124, м. Харків, вул. Матросова, 1-А, код ЄДРПОУ 25188223) - 262466,54 грн. заборгованості, 60892,24 грн. інфляційних, 102290,04 грн. 25 % за користування грошовими коштами, 12274,80 грн. річних, 13373,56 грн. пені, 7873,99 грн. штрафу та 9755,99 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 08.09.2017 р.

Суддя ОСОБА_1