Decision № 67771684, 11.07.2017, Kirovohrad Regional Court of Appeal

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1282/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Ткаченко Б. Б.

Доповідач Гайсюк О. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

11.07.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючого судді - Гайсюка О.В.

суддів - Голованя А.М., Єгорової С.М.

за участю секретаря - Діманової Н.І.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини А 1201 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 1201 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначив, що Наказом № 160 від 06.08.2009 року він був прийнятий на роботу у Військову частину А 1201 на посаду інженера виробничо-технічного відділу.

10.05.2016 року в Знам'янському військовому комісаріаті йому було надано припис, яким запропоновано 10.05.2016 року вибути в розпорядження начальника Центрального ракетно-артелерійського управління Озброєння Збройних сил України у м. Київ.

Строк прибуття - 11.05.2016 року на підставі наказу Міністра Оборони України №384 від 29.04.2016 року.

Командир військової частини повідомив йому, що він підлягає звільненню і зобов'язаний написати заяву про звільнення. Не маючи часу сперечатися він написав цю заяву. Наказом №99 від 11.05.2016 року він був звільнений з роботи у зв'язку із вступом на військову службу за п.3 ст.36 КЗпП з 10.05.2016 року.

11.05.2016 року відповідно до наказу Міністра оборони № 384 від 29.04.2016 року він був призначений офіцером організаційно-планового відділу. У наказі було зазначено про необхідність укладення контракту про проходження Військової служби строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. За наказом командира в/ч А 2513 з 11.05.2016 року його було зараховано до списків в/ч і з ним було укладено контракт.

Статтею 119 КЗпП зі змінами внесеними Законом № 1275-VII від 20.05.2014 року передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призивом підчас мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Посилаючись на це, позивач просив скасувати наказ про його звільнення та поновити його на роботі з 10.05.2016 року, зобов'язати в/ч А 1201 випливати йому середній заробіток за весь час перебування на військовій службі в особливий період з 10.05.2016 р. при цьому поновити строк для звернення до суду, який пропущено ним з поважних причин.

Рішенням Знам'янського міськрайонного суду від 03.05.2017 р. позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення позивача та поновлено його на роботі.

З відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.05.2016 року по день ухвалення рішення у сумі 58 368 грн. (а.с.70-74).

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач посилається на те, що звільнення позивача відбулося в період, коли був відсутній особливий період.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач з доводами апеляційної скарги не погодився.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом вірно встановлено, що позивач з 06.08.2009 року працював на посаді інженера виробничо-технічного відділу військової частини А 1201.

Наказом міністра оборони України від 29.04.2016 року № 384 з позивачем вирішено укласти контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію (а.с.10).

Приписом військового комісара від 10.05.2016 року ОСОБА_2 запропоновано 10.05.2016 року вибути в розпорядження начальника Центрального ракетно-артелерійського управління Озброєння Збройних сил України у м. Київ зі строком прибуття 11.05.2016 року на підставі зазначеного наказу Міністра оборони (а.с.9).

Наказом від 11.05.2016 року №99 (п.4) ОСОБА_2 звільнений з 10.05.2016 року з посади інженера відповідачем за п. 3ст.36 КЗпП у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом (а.с.23).

Між ОСОБА_2 та Міністерством оборони 11.05.2016 року укладено контракт про проходження військової служби (а.с.11-12), а наказом № 119 від 11.05.2016 року позивач прийнятий на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.8).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на позивача поширюються гарантії передбачені частинами 3 та 4 ст.119 КЗпП.

При цьому суд правильно виходив з того, що ОСОБА_2 прийнятий на військову службу у зв'язку з кризовою ситуацією до закінчення особливого періоду або демобілізації.

Суд правильно застосував норми Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що дія особливого періоду обмежується строками встановленими для проведення мобілізації, а в умовах відсутності рішення про оголошення війни особливий період не діє є помилковими.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи скарги про те, що звільнення позивача відбулося за його заявою, оскільки на відповідачеві лежить обов'язок забезпечити гарантії передбачені ст.119 КЗпП, а також доводи скарги про відсутність джерел фінансування для оплати середнього заробітку за 2016 рік, оскільки законодавство не пов'язує поновлення прав працівників з цими обставинами.

У судовому засіданні апеляційного суду сторони визнали, що середньоденний заробіток ОСОБА_2 складає 192,50 грн. за довідкою від 10.07.2017 року (а.с.106), а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу буде складати 47355 грн. (246 днів ? 192,50).

Тому рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку підлягає зміні.

В іншій частині рішення слід залишити без змін, оскільки висновки суду відповідають обставинам справи, рішення про поновлення позивача на роботі ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини А 1201 задовольнити частково.

Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Військової частини А 1201 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу 47 355 гривень.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: