Decision № 6772521, 09.11.2009, Commercial Court of Donetsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.11.09 р.                     Справа № 2/79                               

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ

до відповідача: Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” м. Горлівка

про стягнення заборгованості в сумі 7599246,09грн.

За участю

представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Дочірнє підприємство “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Закритого акціонерного товариство “Горлівськтепломережа” м. Горлівка про стягнення 7599246,09грн., з яких 4511348,72грн. – сума основного боргу; 315794,41грн. – штраф, 241253,26грн. – 3% річних, 1983577,99грн. – індекс інфляції, 547271,71грн. – пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для застосуванні відповідальності за делькредере, договір комісії № 12/05-471 від 01.10.2005р., акти прийому-передачі теплової енергії, звіти комісіонера, вимоги про погашення заборгованості. Як на правові підстави позову посилається на ст.ст. 525, 526, 530, 625, 1016 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Позивачем до прийняття рішення по справі в порядку ст. 22 ГПК України надано заяву про збільшення позовних вимог від 19.10.2009р. № 02-41/51231, де останній збільшує позовні вимоги в частині 3% річних та індексу інфляції та просить стягнути з відповідача 4511348,72грн. – сума основного боргу; 315794,41грн. – штраф, 325187,92грн. – 3% річних, 2030160,89грн. – індекс інфляції та 547271,71грн. – пеня. З приводу зазначеного судом розглядаються остаточні позовні вимоги позивача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує оскільки у порушення умов договору та вимог діючого законодавства, Комітентом не сплачено Комісіонеру комісійну винагороду (за умови делькредере) у розмірі 0,2% від вартості реалізованої споживачам теплової енергії, яка є забезпеченням поруки, вважає, що у позивача відсутні законні підставі для стягнення з відповідача суми у розмірі 4511348,72грн., тому що при відсутності однієї складової частини такого зобов’язання яке прийняв на себе Комісіонер – делькредере як від платність, воно є недійсним, у зв’язку з тим, що Комісіонер, у даному випадку, позбавляється будь-якого економічного сенсу, а Комітент навпаки, не набуває жодних економічних ризиків, що не сумісно із правовою природою та наслідками правовідносин за делькредере та суперечить загальним принципам цивільного законодавства. Крім того, зазначає, що на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, зобов’язання поруки (делькредере), яке прийняв на себе відповідач згідно договору комісії № 12/05-471 від 01.10.2005р., припинено.

06.04.2009р. відповідачем надано клопотання, де останній просить зупинити провадження у справі до закінчення реорганізації дочірнього підприємства “Газ-тепло” НАК “Нафтогаз України”.

16.04.2009р. відповідач доповнив клопотання про зупинення провадження у справі та просить зупинити провадження у справі у зв’язку з порушенням справи № 1/250 за позовом ЗАТ “Горлівськтепломережа” до ДП “Газ-тепло” НАК “Нафтогаз України” про стягнення комісійної плати, оскільки факти встановлені в рішенням по справі № 1/250 можуть суттєво вплинути на оцінку доказів у справі № 2/79.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 21.07.2009р. у зв’язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. справу передано на розгляд судді Левшиній Г.В.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 25.08.2009р. у зв’язку з закінченням відпустки справу передано на розгляд судді Мартюхіній Н.О.

Процесуальний строк розгляду справи продовжувався за клопотанням сторін та ухвалою заступника голови господарського суду Донецької області від 16.04.2009р.

Під час слухання справи сторонами неодноразово надавалися письмові та усні пояснення по суті позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

01.10.2005р. між Дочірнім підприємством “Газ-тепло” (Комітент) та Закритим акціонерним товариством “Горлівськтепломережа” (Комісіонер) був укладений договір комісії № 12/05-471.

За цим договором Комітент доручає, а Комісіонер бере на себе зобов’язання укласти від свого імені Правочини з реалізації теплової енергії, відповідно до умов цього Договору, зі споживачами за рахунок Комітента.

Між сторонами 31.10.2005р., 30.11.2005р., 31.12.2005р., 31.01.2006р., 28.02.2006р., 31.03.2006р., 30.04.2006р., укладалися додаткові угоди, якими змінювався п. 3.1., а саме – ціна одиниці теплової енергії, що передається комітентом комісіонеру.

Відповідно до п. 4.1. договору комітент зобов’язаний передати на підставі акту прийому-передачі теплової енергії Комісіонеру теплову енергію в розмірі та на умовах оговорених Сторонами в договорі.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що Комісіонер зобов’язується прийняти від Комітента Теплову енергію за звітний місяць, шляхом підписання Акту прийому-передачі теплової енергії за формою, визначеною сторонами в додатку № 1 до договору.

Згідно до п. 4.4. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.10.2005р.) в інтересах Комітента Комісіонер зобов’язаний від свого імені укласти Правочин на постачання Теплової енергії згідно Закону України від 24.06.2004р. № 1975-ІV “Про житлово-комунальні послуги”. Вищезазначені правочини в обов’язковому порядку повинні містити умови, які передбачають наступне: виключне право Комітента обмежувати та припиняти постачання Теплової енергії Споживачам у випадках неналежного виконання останнім умов зазначених Правочинів в односторонньому порядку; виключне право Комітенту відновлювати постачання теплової енергії Споживачам (по письмовому клопотанню Комісіонера); обов’язок Споживача здійснювати оплату не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. 4.5. договору Сторони домовилися, що Правочини, укладені Комісіонером із Споживачами, в обов’язковому порядку повинні передбачати розрахунок останніх за спожиту Теплову енергію виключно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Комітента, зазначений в п. 5.1. цього договору, з вказівкою: призначення платежу “за теплову енергію, з ПДВ”. В разі отримання Комісіонером грошових коштів за реалізовану Теплову енергію на інші рахунки, які належать Комісіонеру, дані кошти мають бути перераховані в повному обсязі на рахунок Комітента на пізніше 3-х банківських днів з моменту їх надходження на рахунки Комісіонера.

Пунктом 4.7. договору визначено, що загальний обсяг теплової енергії, реалізованої Комісіонером Споживачам, згідно укладених Право чинів, повинен відповідати обсягу Теплової енергії, отриманому від Комітента.

Згідно до п.4.8. договору комісіонер зобов’язується забезпечити своєчасну оплату теплової енергії спожитої Споживачами за відповідними Правочинами, укладеними на виконання умов цього договору.

Відповідно до п. 4.9. договору комісіонер приймає на себе поруку (делькредере) перед Комітентом за невиконання Споживачами своїх зобов’язань за Правочинами, укладеними між Комісіонером та такими Споживачами. Сторони домовилися, що забезпеченням поруки є сума винагороди Комісіонеру, визначена в п. 5.2. договору.

Комісіонер зобов’язується відшкодувати Комітенту за власні кошти різницю між вартістю реалізованої Споживачам або третім особам Теплової енергії та вартістю Теплової енергії переданої Комісіонеру, відповідно до умов договору (п. 4.12. договору).

Пунктом 5.2.договору встановлено, що комісійна плата становить 0,1% від вартості фактично реалізованої в межах цього договору теплової енергії. Додаткова комісійна плата (за умови делькредере) становить 0,1% від вартості фактично реалізованої теплової енергії. Загальний розмір комісійної плати (за умови делькредере) становить 0,2% від вартості реалізованої теплової енергії.

На виконання умов договору позивачем у період з жовтня 2005р. по квітень 2006р. було передано відповідачу теплову енергію на загальну суму 58057700,19грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі від 31.10.2005р. на суму 2954396,10грн., від 30.11.2005р. на суму 7280265,42грн., від 31.12.2005р. на суму 9242767,08грн., від 31.01.2006р. на суму 14045488,80грн., від 31.03.2006р. на суму 12463755,41грн., від 31.03.2006р. на суму 9442457,69грн., від 30.04.2006р. на суму 2628569,69грн. В свою чергу, Закрите акціонерне товариство “Горлівськтеплоенерго” прийняло обумовлену у договорі кількість теплової енергії та реалізувало її кінцевим споживачам.

Зазначені акти приймання-передачі підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень.

Відповідно до звітів комісіонера від 31.10.2005р., від 30.11.2005р., від 31.12.2005р., від 31.01.2006р., від 31.03.2006р., від 30.04.2006р. було зафіксовано борг споживачів за теплову енергію в розмірі 13155464,50грн. станом на 30.04.2006р. Зазначені звіти комісіонера підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень.

Дослідивши зміст актів приймання-передачі, звітів комісіонеру, судом встановлено, що теплова енергія була фактично прийнята відповідачем передана його споживачам.

Згідно до матеріалів справи відповідач зобов’язання за договором комісії № 12/05—471 від 01.10.2005р. виконав частково та перерахував грошові кошти на загальну суму 53546351,47грн., що вбачається із наданого позивачем розрахунку суми боргу та не заперечується відповідачем. У зв’язку з чим за даними позивача за відповідачем облікується заборгованість в розмірі 4511348,72грн.

18.05.2007р. позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення вимогу № 54/11-906-1961 про погашення заборгованості за поставлену теплову енергію, яка залишена зі сторони відповідача без відповіді та задоволення.

У зв’язку з наявністю заборгованості позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” заборгованості в розмірі 4511348,72грн.

Закрите акціонерне товариство “Горлівськтепломережа” у довідці № 08/3953 від 16.04.2009р. підтверджено, що сума у розмірі 4861796,82грн., яка заявлена позивачем до стягнення, як заборгованість за договором комісії № 12/05-471 від 01.10.2005р. є сумою заборгованості по зобов’язанням населення перед ДП “Газ-тепло” НАК “Нафтогаз України” за реалізовану їм теплову енергію. Зазначена довідка підписана уповноваженою посадовою особою відповідача заступником директора з економіки та фінансів ЗАТ “Горлівськтепломережа” – Требік Ю.В.

За своєю правовою природою договір № 12/05-471 від 01.10.2005р. є договором комісії в розумінні ст.1011ЦК України, відповідно до якої одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч.2 ст.1016 ЦК України за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер, зокрема, поручився за виконання договору (делькредере).

Спеціальна запорука-делькредере є додатковим зобов’язанням, яке бере на себе комісіонер за комісійну винагороду, визначеним лише для цього виду договору з огляду на правовий статус суб’єктів договору комісії –комісіонера і комітента –та характер правовідносин між ними. При цьому, діюче законодавство не встановлює інших (крім суб’єктного складу та умов про відплатність) особливостей щодо сутності правовідносин за делькредере по відношенню до правовідносин із звичайної поруки, що дозволяє застосовувати відповідні норми, які її (звичайну комісію) регламентують.

Згідно пункту4.9 Договору Комісіонер прийняв на себе поруку (делькредере) перед Комітентом за невиконання споживачами своїх зобов’язань за правочинами, укладеними між Комісіонером та такими споживачами. Виходячи з загальних положень про поруку, закріплених ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель несе солідарну із боржником відповідальність перед кредитором. При цьому умовою для застосування такої солідарної відповідальності є порушення зобов’язань з боку боржника, яким у розглядуваній справі є споживачі.

За змістом ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України наявність солідарного обов’язку зумовлює право кредитора за своїм вибором вимагати виконання обов’язку повністю або частково як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Отже, Позивач, за висновками суду, управнений висувати вимоги до Відповідача з огляду на наявність умов про поруку, викладеної в п. 4.9. Договору, яка цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України щодо форми правочину про забезпечення виконання зобов’язання, яким є порука у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку за делькредере із здійснення відповідних платежів на користь позивача.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зазначених грошових зобов’язань Відповідачем є порушенням зобов’язання. За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимоги кредитора має сплатити суму боргу.

З огляду на викладені положення Цивільного та Господарського кодексів України вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 4511348,72грн. підлягають задоволенню

Щодо посилання відповідача на припинення поруки на підставі ст. 559 ЦК України, то суд виходить з наступного.

В даному випадку у відповідача виникло основне зобов’язання за договором комісії, а спеціальна запорука – делькредере є додатковим зобов’язанням, яке бере на себе комісіонер за комісійну винагороду, визначеним лише для цього виду договору з огляду на правовий статус суб’єктів договору комісії – комісіонера і комітента – та характером правовідносин між ними.

Вказане додаткове зобов’язання – делькредере відрізняється від поруки, зокрема тим, що зобов’язання поруку-делькредере може взяти на себе лише комісіонер, а не будь-яка інша особа, чию поруку приймає кредитор. На відміну від договору поруку, врегульованого у главі 59 ЦК України, саме комісіонер визначає осіб, з якими укладає угоди за рахунок комітента, законом саме на комісіонера покладено обов’язок негайно повідомити комітента про невиконання зобов’язання 3-ю особою, забрати та забезпечити необхідні докази порушення зобов’язання, саме комісіонер, за правилом ст. 1016 ЦК України, набуває права за договором комісії відступлення права вимоги до цієї особи, але не зобов’язаний це роботи.

Таким чином, договір поруки має відміну від договору комісії правову природу, а правовий статус комісіонера у випадку, якщо він поручився за виконання правочину третьою особою, відрізняється від правового статусу поручителя за договором поруки.

З огляду на викладене, за висновками суду, відповідач помилково ототожнив поняття договору поруки і зобов’язання за ним з поняттям делькредере в договорі комісії.

Тому норми ст. 559 ЦУК України про припинення поруки не можуть бути застосовані до спірних право відношень.

Стосовно відсутності у позивача законних підстав для стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 4511348,72грн., у зв’язку з не оплатою комісійної винагороди, то такі заперечення відповідача судом не приймаються з наступних підстав.

Тобто відповідач, ставить оплату боргу заявленого позивачем в залежність від виплати йому комісійної винагороди, однак за приписами ч. 3 п. 5.3. договору комісії оплата комісійної винагороди здійснюється комісіонеру (відповідачу) при умові надходження 100% розрахунків за такий період. Однак, як вбачається з матеріалів справи позивачем заявляється про наявність боргу в розмірі 4511348,72грн. та наявність заборгованості підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, а отже й підстав розраховуватися з комісіонером, який не виконав комісійне завдання, за яке до того ж поручився по делькредере, не існує як за законом, так і за договором.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 315794,41грн. та пеню в розмірі у розмірі 547271,71грн. на підставі ст. 231 ГК України та Закону України “Про несвоєчасне виконання грошового зобов’язання”.

Так, за приписами с. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Підставами для стягнення пені у передбаченому розмірі позивач вказує Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання”, яким передбачено платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений цим Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Недотримання сторонами передбаченої статтею 547 ЦК України обов’язкової письмової форми для такого виду забезпечення зобов’язань, як пеня та штраф, тягне за собою недійсність (нікчемність) такої угоди (правочину) за законом.

Умовами вищезазначеного договору комісії не передбачається такого засобу забезпечення виконання зобов’язання, як пеня та штраф, саме за порушення строків виконання зобов’язань. У зв’язку з цим, суд відмовляє у стягненні пені у сумі 547271,71 грн. та штрафу у сумі 315794,41грн.

Щодо посилання позивача на п. 6.3. договору в обґрунтування нарахування та стягнення штрафу, то такі посилання судом не приймаються, оскільки вказаним пунктом встановлено, що у випадку не забезпечення Комісіонером виконання п. 4.5. договору, останній зобов’язується перерахувати на рахунок Комітента, передбачений в п. 5.1. договору, неотримані останні грошові кошти за Правочинами та сплатити на користь Комітента штраф у розмірі 7% від суми неотриманих коштів.

Зокрема, п. 4.5. договору визначено, що сторони домовилися, що правочини, укладені Комісіонером із Споживачами, в обов’язковому порядку повинні передбачати розрахунок останніх за спожиту Теплову енергію виключно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Комітента, зазначений в п. 5.1. договору, з вказівкою: призначення платежу “за теплову енергію, з ПДВ”. В разі отримання Комісіонером грошових коштів за реалізовану Теплову енергію на інші рахунки, які належать Комісіонеру, дані кошти мають бути перераховані в повному обсязі на рахунок Комітента не пізніше 3-х банківських днів з моменту їх надходження на рахунки Комісіонера.

Тобто, вказаним пунктом передбачена відповідальність за не включення Комісіонером до договорів із Споживачами порядку розрахунків та не перерахування грошових коштів Комісіонера що надійшли на рахунок Комітента, однак позивач просить стягнути штраф від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, що змістом даного пункту не передбачено взагалі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 325187,92грн. за період з 26.05.2007р. по 19.10.2009р. та індексу інфляції в розмірі 2030160,89грн. за період з 01.06.2007р. по 01.10.2009р., які позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України, то суд виходить з наступного.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок індексу інфляції за період з червня 2007р. по вересень 2009р. на суму 2030106,89грн., судом встановлено що за вказаний період розмір індексу інфляції становить 2376517,95грн. що є більше ніж заявлено позивачем. У зав’язку з тим, що позивач просить стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 2030106,89грн. та це є його правом вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 325187,92грн. за період з 26.05.2007р. по 19.10.2009р., то перевіривши розрахунок судом встановлено, що розмір 3% річних за період з 26.05.2007р. по 19.10.2009р. складає 324817,10грн., у зв’язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 324817,10грн.

Відносно клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до закінчення реорганізації позивача, то суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.

За приписами ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках в тому числі й заміни однієї сторони її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства. Отже, зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов’язком суд. Також суд зазначає, що зупинення провадження у справі з цієї підстави ніяким чином не вплине на розгляд справи по суті.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі у зв’язку з порушенням господарським судом м. Києва справи № 1/250 за позовом ЗАТ “Горлівськтепломережа” до Дочірнього підприємства “Газ-Тепло” НАК “Нафтогаз України” про стягнення 24134,17грн., то суд відмовляє у його задоволенні, оскільки під час слухання даної справи по суті, у справі № 1/250 прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та це рішення набрало законної сили.

          Відповідно зі ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку що передбачений ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України ст. ст. 22, 33, 43, 49, 59, 75, 82-85 Господарським процесуальним кодексом України суд,

ВИРІШИВ:

Позов Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м. Київ до Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” м. Горлівка про стягнення 7729763,65грн. задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Горлівськтепломережа” (84601, м. Горлівка, вул. Ак. Павлова, 13, р/р № 26002000579101, в ВАТНБ “Надра”, МФО 335719, ЄДРПОУ 03337007) на користь Дочірнього підприємства “Газ-тепло” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (03065, м. Київ, бул. І. Лепсе, 16, п/р 260083016264 в ГОУ ПІБ м. Київ, МФО 300012, ЄДРПОУ 32587579) заборгованість в розмірі 4511348,72грн., індекс інфляції в розмірі 2030160,89грн., 3% річних в розмірі 324817,10грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 22651,57грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 104,81грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дні прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя