№ 66610013, 30.03.2017, Samarskyi District Court of Dnipropetrovsk City

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №206/7230/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.03.2017 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Румянцева О.П.

при секретарі Бакум І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2016 року позивач вернувся до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію за віком з моменту настання права на пенсію. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що з 2000 року та на даний момент проживає в Німеччині, до переїзду проживала в Самарському районі м. Дніпропетровська та виключно в Пенсійний фонд Самарського району сплачувала всі необхідні внески із солідарної системи за місцем проживання. До переїзду у Німеччину, останнім місцем реєстрації заявника було АДРЕСА_1. При настанні умов призначення пенсії, виконуючи вимоги закону, позивач досягнувши необхідного віку для звернення із заявою маючи необхідний трудовий стаж склала та зареєструвала 21.10.2009 року письмову заяву з питання призначення пенсії за віком до територіального органу Пенсійного фонду, на день подання заяви яким було управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровську. На день подання заяви про призначення пенсії позивачу виконалось 56 років та право на її призначення пенсії за віком виникло ще 06.02.2008 року. Відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача і тому просила взнати бездіяльність відповідача протиправними, зобов'язати призначити та виплатити пенсію за віком, зароблену трудовим стажем ОСОБА_2 у розмірі згідно діючого законодавства з дати звернення з заявою до відповідача, тобто з 20.10.2009 року з врахуванням компенсації втрати частини доходів починаючи з 06.02.2008 року тобто з дати виникнення такого права призначення пенсії.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити на підставі обставин, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засідання заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з тих підстав, що відповідно до ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсії із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Приймаючи до уваги пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином України, з постійним місцем проживання на консульському обліку в Німеччині.

В 2000 році позивач виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, де мешкає до теперішнього часу. (а.с. 6-7)

Позивач звернувся до управління Пенсійного фонду в Самарському районі м. Дніпропетровська із заявою про призначення пенсії ОСОБА_2 та надав всі необхідні документи для її призначення. (а.с.18-19)

Рішенням комісії з вирішення спірних питань щодо застосування норм пенсійного законодавства при призначенні та виплаті пенсій управління Пенсійного фонду України від 08 квітня 2016 року було відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на ст.ст. 8, 44 ЗУ ««Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто на відсутність паспорта громадянина України та реєстрації на території України.

Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України №2981-III від 17.01.2002р., який набрав чинності з 1 січня 2002 року, встановлено, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» функції з призначення та виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення з 01.07.2002р. передані органам Пенсійного фонду України.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до речення 2 ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, згідно Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рн/2009, Конституційний Суд України визнав неконституційним положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якими позивачу відмовлено у виплаті пенсії.

Зокрема, пунктом 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рн/2009 зазначено, що конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору, з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. З наведених підстав, положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державною міжнародний договір, суперечить приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадян України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (ст.3, ч.1,2 ст.24, ч.3 ст.25, ч.1 ст.46, ч.1 ст.64 Конституції України).

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що після прийняття означеного рішення Конституційним Судом України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить підстав для припинення виплати пенсії в разі перебування пенсіонера за кордоном.

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рн/2009 відпала така умова припинення виплати пенсії та відмова у призначенні пенсії, як проживання пенсіонера за кордоном.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначеній цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином, пенсія виплачується не за місцем реєстрації пенсіонера в Україні, а за місцем його фактичного перебування в Україні, яке він зазначить в своїй заяві.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача у відмові про призначення пенсії та письмових запереченнях проти позову щодо ненадання позивачем паспорту громадянина України на підтвердження громадянства та місця проживання на території України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» документами, які підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Щодо місця проживання (реєстрації) на території України, по в п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. № 25-рн/2009 зазначено, що виходячи з правової,соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особи, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутності не може бути умовою реалізації праві свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є тим самим документом, який підтверджує громадянство позивача, а не надання документу, який би посвідчував місце проживання (реєстрації) позивача на території України не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії, а тому посилання відповідача є неспроможними та судом до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, суд в межах заявлених позовних вимог має право зобов'язати відповідача проводити позивачеві виплату пенсії за віком у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право позивача.

Статтею 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, виходячи з меж позовних вимог, суддя визнає необхідним зобов'язати управління Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську призначити та виплатити пенсію за віком, зароблену трудовим стажем ОСОБА_2 у розмірі згідно діючого законодавства у межах шестимісного строку з моменту звернення до суду, тобто з 23.06.2016 року

Керуючись ст.ст. 99, 100, 158-163 КАС України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.5 Закону України «Про громадянство України», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську щодо не призначення пенсії позивачеві протиправною щодо відмови у призначення пенсії через відсутність місця реєстрації в Україні.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську призначити та виплатити пенсію за віком, зароблену трудовим стажем ОСОБА_2 у розмірі згідно діючого законодавства починаючи з 23.06.2016 року.

В решті позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську на користь ОСОБА_2судові витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Суддя О.П.Румянцев