Court ruling № 65939016, 05.04.2017, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року м. Київ К/800/4450/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року

у справі №802/1225/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер-Агро Трейд»

до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дністер-Агро Трейд» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - Інспекція) про скасування рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 05 листопада 2014 року № 3 та відновлення реєстрації Товариства як платника податку на додану вартість.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства від 5 листопада 2014 року № 3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі рішення від 05 листопада 2014 року № 3 анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства.

Фактичною підставою прийняття вказаного рішення стали висновки відповідача про те, що платник податків відсутній за місцезнаходженням, що підтверджується записом від 28 жовтня 2014 року № 11781430010001030, внесеним у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Водночас, як свідчать встановлені судами попередніх інстанцій обставини та підтверджується матеріалами справи, постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі № 802/1242/15-а задоволено адміністративний позов Товариства та визнано протиправним і скасовано запис в Єдиному державному реєстрі від 28 жовтня 2014 року № 11781430010001030 про відсутність юридичної особи за вказаною адресою.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання протиправною та скасування рішення відповідача, суди попередніх інстанцій виходили із того, що скасування запису в Єдиному державному реєстрі про відсутність позивача за місцезнаходженням і встановлення на підставі судового рішення, що набрало законної сили, факту внесення такого запису без законних на це підстав, свідчить про те, що оскаржуване рішення не є законним.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б» - «з» пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного органу державної податкової служби.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що анулювання реєстрації платника на додану вартість можливе лише на підставі внесеного в законному порядку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про відсутність платника податків за його місцезнаходженням.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, зокрема судове рішення, запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено незаконно, у зв'язую із чим на підстав судового рішення визнано протиправним та скасовано такий запис.

Крім того, колегія суддів хоче звернути увагу на те, що при вирішенні спору слід також звернутись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважаючи на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

В контексті практики вказаного суду ліцензії, свідоцтва розглядаються в розумінні майна.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 49 Рішення ЄСПЛ від 22 листопада 2007 року по справі «Україна - Тюмень» проти України» суд нагадав, що «…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

У рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що платник податку на додану вартість не може бути позбавлений свого статусу на тій підставі, що органи державної влади допустили помилку і внесли без законних на те підстав до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про відсутність платника податків за його місцезнаходженням, що засвідчене судовим рішенням, яке набрало законної сили.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун