Court ruling № 65893859, 04.04.2017, Lviv Regional Court of Appeal

Справа № 445/2337/16 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"як П.В.

Провадження № 22-ц/783/2017/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Ф.

Категорія: 69

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого Павлишина О.Ф.,

суддів Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретар Бохонко Е.Р.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 03 січня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області про встановлення юридичних фактів,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні його заяви суд першої інстанції виходив з того, що положення ст. 256 ЦПК України не передбачають можливість розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту приналежності до певної національності, однак, суд не взяв до уваги те, що для реалізації особистих прав підтвердження польського походження його роду необхідно встановити факти, що мають юридичне значення, оскільки іншого способу для встановлення факту приналежності до певної національності не існує. Зазначає, що єдиним шляхом встановлення фактів, про які він просив та від яких залежить визначення національності особи є встановлення відповідних фактів у судовому порядку та саме на підставі рішення суду відділом реєстрації актів цивільного стану в актовий запис про народження особи вносяться доповнення відомостей про національність. Стверджує, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки в наданому ним витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть ОСОБА_3 (його бабці) в графі «національність» вказано, що вона була полькою, однак суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що у даному витязі така графа відсутня. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги подані ним докази про те, що за життя його бабця завжди вважала себе полькою, рідною для неї була польська мова, її сім`я дотримувалась польських традицій та звичаїв, святкувала всі релігійні свята Польщі, відвідувала костел. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом встановлено такі обставини.

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_4 народився 09.02.1947 року, батьком зазначений ОСОБА_5, за національністю «українець», матір'ю ОСОБА_3, за національністю «українка» (а.с. 6).

У витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть ОСОБА_3, графа про її національність відсутня.

В свідоцтві про народження І-СГ №259517 національність ОСОБА_2 вказана «українець», національність його батька, ОСОБА_4, «українець» (а.с. 16).

Свідок ОСОБА_6, яка є дружиною заявника, надала пояснення, що зі слів третіх осіб їй відомо, що ОСОБА_3 вважала себе полькою, рідною для неї була польська мова, вона сповідувала римо-католицьку віру, її сім'я дотримувалась польських традицій та звичаїв, святкували всі польські релігійні свята, відвідували костел.

Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заявником не було обґрунтовано, з посиланням на належні та допустимі докази, на виникнення, зміну або припинення яких саме особистих чи майнових прав вплине встановлення такого факту та, що належність особи до певної національності залежить від її вільного волевиявлення і для реалізації особою своїх прав у цій сфері не потребує встановлення цього факту судовим рішенням.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Статтею 256 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Вказана норма не передбачає можливості розгляду у порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений перелік справ, не є вичерпним, проте із змісту зазначених вище норм вбачається, що суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника правові наслідки.

Частина 2 вказаної статті передбачає, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Cуду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» відповідно до статей 255, 271 Цивільного процесуального Кодексу України (ЦПК) в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що жоден документ, який посвідчує особу громадянина України, його національності не визначає, факт належності особи до певної національності не може бути встановлений в судовому порядку, оскільки відповідно до положень ст. 256 ЦПК України не належить до юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.

Колегією суддів приймається до уваги і те, що ОСОБА_2 до органу державної реєстрації актів цивільного стану з вимогою про внесення змін до актового запису в порядку адміністративного судочинства не звертався.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, так як такі є правильними та ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 03 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий : Павлишин О.Ф.

Судді : Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_7