№ 65515721, 22.03.2017, Kharkiv Administrative Court of Appeal

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 р. Справа № 820/2403/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

за участю представника відповідача Гаєвської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017р. по справі № 820/2403/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та вимог,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення за № 0000101702 від 13.01.2016 року;

- скасувати податкове повідомлення - рішення за № 000139 від 26.05.2016 року;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-0010051702.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що не допускав порушень, а тому вважає податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату недоїмки такими, що не відповідають чинному законодавству.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 року у справі № 820/2403/16 відмовлено у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких зазначив, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст.. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, є законною та обґрунтованою ухвалена відповідно до вимог норм матеріального і процесуального права, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представники позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, Харківською ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (далі - ДПІ) було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 р. по 31.12,2014 р.. дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 18.12.2015 р. за №722/20-23-17-01-1939800031.

У відповідності до висновку акту перевірки ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

-п. 44.1 ст.44, п.176.1 ст.176, п. 177.10 ст.177 Податкового кодексу України, а саме

відсутність ведення книги обліку доходів та витрат за 2014 рік;

-п.6.2 ст.6, п.2 ст.7, абз. 3 ч.8 ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», заниження суми єдиного внеску в 2014 р. на 62 153,57 грн.;

-п. 177.4, п." 177.2ст. 177, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 44.1, п.44.3, п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, завищення витрат за 2014 р. на загальну суму 605 141,67 грн., донараховано ПДФО на суму 100257,25 грн.;

-пп. 168.1.2, п.п.168.1.4, п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, несвоєчасне перерахування податку на доходи з фізичних осіб за 2014 р.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту винесено податкове повідомлення - рішення за №0000101702 від 13.01.2016 р. на загальну суму 150 385, 88 грн., податкове повідомлення - рішення за №0000081702 від 13.01.2016 р. на загальну суму 2 752, 92 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0010051702 від 21.12.2015 р. на загальну суму 62 153,57 грн.

Рішенням за результатами розгляду скарги від 14.03.2016 року № 102/ФОП/20-40-10-04-14 ГУ ДФС у Харківській області частково задоволено скаргу ФОП ОСОБА_4 від 03.02.2016 року, та скасовано податкове повідомлення - рішення Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 13.01.2016 року №0000081702 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 172, 08грн. (штрафні санкції), в іншій частині вказане рішення та податкове повідомлення - рішення № 0000101702 залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_4 у вказаній частині залишено без задоволення.

В подальшому, податковим органом було скасовано податкове повідомлення - рішення за № 0000081702 від 13.01.2016 року на загальну суму 2752, 92грн. та прийнято податкове повідомлення - рішення від 26.05.2016 року №000139 на загальну суму 2580, 84грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючого органу, звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача був відсутній реальний намір на виконання укладених з ТОВ «Філакас» та ТОВ «Юрполіс компані» господарських відносин, що призвело до завищення витрат у 2014 році.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри (п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України).

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1, пп.168.1.2, п.168.1, ст.168 Податкового кодексу України).

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку; подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що ФОП ОСОБА_4 у спірний період мав господарські відносини з ТОВ «Юрполіс компані» та ТОВ «Філакас».

Так, між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Юрполіс компані» укладено договори на надання юридичних, послуг від 02.12.2013 № 156, від 09.01.2014 № 4, від 19.06.2012 року № 54. Предметами договорів про надання юридичних послуг від 02.12.2013 року № 156 (т.1 а.с. 61) та від 09.01.2014 року № 4 (т.1 а.с. 70) були: надання консультацій з правових питань по оскарженню податкових повідомлень-рішень, №0000531720 від 20.01.2012 року, №0000490172 від 28.08,2012 року, №0000480172 від 28.08.2012 року, винесених Харківською ОДПІ.

З пояснень позивача, встановлено, що договір № 156 від 02.12.2013 р та договір № 4 від 09.01.2014 р мають ідентичний зміст, так як фахівці юридичної фірми надавали юридичні послуги для ФОП ОСОБА_4 по підготовці документів та захисту інтересів в суді по одним і тим же податковими повідомленнями-рішеннями на протязі не одного місяця, тому договір №4 є продовженням договору №156.

На підтвердження реальності їх виконання позивачем надано протоколи встановлення договірної ціни, акти прийому-передачі послуг, податкові накладні (т.1 а.с. 61-84).

Як вбачається із змісту вищевказаних первинних документів, за договором №54 від 19.06.2012 року ТОВ «Юрполіс Компані» надали юридичні послуги в кількості 234 годин. З них 44 годин була надана консультація з правових питань в податковій сфері; 46 годин по представництву інтересів в переговорах з придбання земельних ділянок зайняла поїздка по Харківській області протягом восьми днів з вивчення документів на землю, пропоновану в оренду для ФОП ОСОБА_4; 80 години на протязі двох тижнів юристи ТОВ «Юрполіс Компані» витратили на перевірку документів і підготовку до судового засідання щодо оскарження податкових повідомлень рішень. Також 64 годин надавалися консультації з правових питань придбання нерухомості та землі. (т. 1 а.с. 80)

Також за даним договором ТОВ «Юрполіс Компані» надали юридичні послуги в кількості 205 годин. З них 68 годин були надані консультації з правових питань в податковій сфері; 38 годин по представництву інтересів в переговорах з придбання земельних ділянок зайняла поїздка по Харківській області протягом семи днів з вивчення документів на землю, пропоновану в оренду для ФОП ОСОБА_4; 82 години на протязі двох тижнів юристи ТОВ «Юрполіс Компані» витратив на перевірку документів і підготовку до судового засідання щодо оскарження податкових повідомлень рішень. Також 16 годин надавалися консультації з правових питань придбання нерухомості та землі. (т. 1 а.с. 83)

Також на підтвердження реальності виконання вказаних господарських операцій, в матеріалах справи наявні копії судових рішень, які були ухвалені за результатами оскарження ФОП ОСОБА_4 податкових повідомлень-рішень (т.3 а.с. 51-148), в яких брали участь фахівці ТОВ «Юрполіс Компані» як представники позивача. (т.3 а.с. 149)

Оплата вказаних послуг підтверджується виписками по банківському рахунку ФОП ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 196).

При цьому, колегія суддів вказує, що вказані виписки належним чином засвідчені банківською установою, зокрема містять відтиск мокрої печатки банку та підпис уповноваженої особи. (т. 1 а.с. 197).

Отже, колегія суддів зазначає, що вказані первинні документи відповідають приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженонаказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704) та не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що призводить до зміни в структурі активів платника податків.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про реальність вказаних господарських операцій позивача з ТОВ «Юрполіс компані».

Також, як встановлено під час судового розгляду, ФОП ОСОБА_4 укладено договір поставки від 11.02.2014 року № 4 з ТОВ «Філакас», предметом якого є поставка ТМЦ (продукти харчування та с/г продукція) (т.1 а.с. 85)

На підтвердження проведення оплати за отримані послуги та товари від ТОВ «Філакас» позивачем надано виписку по банківському рахунку ФОП ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 155, 158, 164, 167, 168, 169, 1701-177, 179, 182, 184, 186, 188, 189, 191, 196).

Як вже було встановлено, вказані банківські виписки належним чином засвідчені банківською установою, зокрема містять відтиск мокрої печатки банку та підпис уповноваженої особи, засвідчують факт виконання ФОП ОСОБА_4 зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.5.3.9 п.5.3ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

З пояснень позивача, встановлено, що придбаний товар доставлявся на склад, орендований ФОП ОСОБА_4 у Компанії ТОВ «Овін». На підтвердження цього, матеріали справи містять договір суборенди нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Південне, вул. Ломана, 14 (т.2 а.с. 52-55)

Транспортування ТМЦ від ТОВ «Філакас» до ФОП ОСОБА_4 підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, які містять назву, дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, печатку і особистий підпис директора ТОВ «Філакс» та водія-експедитора ОСОБА_5

Так, з вказаних ТТН вбачається, що вантажовідправником є ТОВ «Філакс», вантажоодержувачем - ФОП ОСОБА_4, перевезення вантажу здійснювалося водієм ОСОБА_5, пункт навантаження - вул. Панфілова, 6, м. Дергачі, Харківська обл., пункт розвантаження - вул. Ломана, 14, м. Південне, Харківська обл., найменування вантажу: рис шліфований, ядро соняшника, журавлина свіжа, насіння гарбузове.

Також матеріали справи містять трудовий договір від 16.07.2010 р. між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 (т.2 а.с 59-60), за яким ОСОБА_5 займав посаду водія-експедитора, та договір оренди транспортного засобу від 07.07.2007 р. між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, а саме вантажного автомобіля ГАЗ-3302-14 (т. 2 а.с. 58).

Використання позивачем складського приміщення, що відповідає зазначеному в товарно-транспортних накладних пункту розвантаження, підтверджується договором про спільну діяльність Б/н від 20.01.2003 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Овін», яким підтверджено зберігання товару.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності, а саме для виробництва козинаків, які в подальшому були реалізовані іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки (т. 2 а.с. 70-82, 137-141) та видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними (т. 2 а.с. 83-136, 142-250)

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, колегія суддів, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами відповідачем ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах актів, складених ДПІ у Київському районі м. Харкова за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Філакас» та ТОВ «Юрполіс компані».

Проте, дані посилання апелянта колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не можуть слугувати безспірним та об'єктивним доказом того, що господарська операція між позивачем та його контрагентами не відбувалась.

Так, зазначені обставини не є підставою для висновку про безпідставне віднесення витрат за 2014 р. позивачем, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням.

З врахуванням наведеного, надання платником податків контролюючому органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207,208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що подані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесені позивачем витрати у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості наданих послуг та виконаних робіт) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Щодо правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7% у відповідності до п. 6.2 ст. 6, п. 2 ст. 7, абз. 3 ч.8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI « Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи- підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності та відповідно до розділу 4 п.1 та 2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953) (далі - Інструкція № 449) нараховують ЄСВ на суми, що зазначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів та сплачуються незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону № 2464 встановлено, що максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується платникам, зазначеним у п.4 (фізичним особам-підприємцям, крім ФО-П, які обрали спрощену систему оподаткування). - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком па доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 та ч. 11 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, визначених, зокрема, у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 встановлюється у розмірі 34,7 % суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального єдиного внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) та не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно пп.1 п.5 розділу IV Інструкції № 449 обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвели до збільшення або зменшення розміру доход), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно з пунктом І розділ) VII Інструкції № 449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Враховуючи те, що судовим розглядом спростовано висновки акту перевірки про завищення витрат за 2014 рік ФОП ОСОБА_4 та суми чистого оподатковуваного доходу при визначенні суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та встановлено що, позивачем не було занижено суму доходу, на який нараховується єдиний внесок, а відтак висновок податкового органу щодо заниження позивачем єдиного внеску у 2014 році є безпідставним та не обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 11 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 року у справі № 820/2403/16 не відповідає ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 3 ч. 1 ст. 202, п. 3 ч. 1 ст. 205, ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017р. по справі № 820/2403/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області за № 0000101702 від 13.01.2016 року;

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області за № 000139 від 26.05.2016 року;

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області за № Ф-0010051702.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Бондар В.О. Повний текст постанови виготовлений 27.03.2017 р.