Judge's separate opinion № 65407720, 13.03.2017, Kharkiv Administrative Court of Appeal

Окрема думка

в порядку ч. 3 ст. 25 КАС України

"13" березня 2017 р. Справа № 642/36/17

З постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року по справі № 642/36/17 я незгодна з наступних підстав.

Статтею 1 Закону N 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону N 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 28.05.2008 року N 499 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Постанова N 499), згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам Ш групи, у разі настання інвалідності в період проходження військової служби, у розмірі 27-місячного грошового забезпечення.

Пунктом 3 Постанова N 499 визначено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва);

копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності;

копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відмолюючи позивачу в поданні висновку щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, відповідач посилався, зокрема, на те, що така виплата може бути проведена лише з підстав, встановлених Порядком № 499, і після надання позивачем копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду і в своїй позовній заяві наполягав на своєму праві отримати таку допомогу саме в розмірі, визначеному не Порядок № 499, а Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

В позовній заяві позивач, зокрема, зазначає, що Порядок № 975 не містить визначення - якими саме документами необхідно підтверджувати причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) та надавати докази того, що вказані ушкодження здоров'я настали не внаслідок протиправних дій заявника.

Я не згодна з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач повинен доводити той факт, що причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) позивача, не пов'язані з вчиненням позивачем злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження та ще бути обізнаним про назву такого документу (довідки, тощо).

Відповідно до п. 3 Порядку № 499 обов'язок надати такий документ покладений на позивача.

В свою чергу, суд, покладаючи на відповідача обов'язок подати висновок < > щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, повинен обґрунтувати таке рішення, тобто навести доводи/проаналізувати докази, які свідчать про те, що причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) позивача не пов'язані з вчиненням ним злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

При цьому суд не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень, до виключної компетенції якого належить вирішення цього питання, тобто суд повинен переконатися, що ці доводи/докази позивач первинно надавав до відповідача, а останній безпідставно не прийняв їх до уваги.

Крім того, я не згодна із застосуванням судом апеляційної інстанції положень п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України.

Частиною 1 ст. 201 КАС України встановлено, що підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Підставою для звернення позивача до суду послугувало, як це вбачається із позовної заяви, у тому числі, незгода позивача з висновком відповідача про те, що розмір одноразової грошової допомоги слід визначати на умовах, встановлених Порядком № 499. Позивач вважає, що така допомога йому повинна виплачуватися саме у розмірах, встановлених Порядком № 975.

Суд першої інстанції погодився з такою думкою позивача та задовольнив позовні вимоги позивача ОСОБА_1

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм матеріального права < >, що призвело до неправильного вирішення справи < >.

Таким чином, на мою думку, постанову суду першої інстанції слід було скасувати з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Прийняте судом апеляційної інстанції рішення є фактично рішенням суду про вихід за межі позовних вимог ОСОБА_1, яке судом не обґрунтоване та прийняте без з'ясування думки самого позивача.

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Мельнікова Л.В.