Decision № 6536708, 12.10.2009, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/349 12.10.09

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" до Комунальне підприємство " Київреклама"

про про відшкодування шкоди та спонукання до дій

За зустрічним позовом

до

Про

Комунального підприємства «Київреклама»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»

стягнення 4072, 46 грн. Суддя Представники:

Від позивача Сидорова І.М. дов. від 21.08.2009 року № 40 Від відповідача Мошенець Д.М. дов. від 31.12.2008 року;

Від 3-ї особи не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київреклама»про зобовязання останнього повернути інформаційну вивіску та встановити її за власний рахунок на магазин за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення з відповідача збитків у вигляді неотриманих доходів (упущеної вигоди) у сумі 31 536, 71 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем протиправно демонтовано інформаційну вивіску, розташовану на фасаді будівлі № 13- б по вул. Нижній Вал у м. Києві, як таку, що є рекламним засобом і розміщена без спеціального дозволу. Позивач зазначає, що згідно ч. 6 ст. 9 Закону України “Про рекламу”, що інформаційна вивіска не є рекламою, а тому не потребує отримання спеціального дозволу. За таких обставин, позивач просить суд зобовязати відповідача повернути вивіску та встановити її на попереднє місце розміщення або відшкодувати вартість виготовлення та встановлення вивіски. А також, стягнути з відповідача збитки у вигляді неотриманих доходів у сумі 31 536, 71 грн., у звязку із зменшенням кількості відвідувачів магазину та зменшенням реалізації товару внаслідок демонтажу вивіски. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 01.07.2009 року.

У судовому засіданні 01.07.2009 року представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Представник позивача про відкладення розгляду справи не заперечував.

У судовому засіданні 01.07.2009 року оголошено перерву до 06.07.2009 року, зобовязано відповідача ознайомитись з матеріалами справи та виконати вимоги попередньої ухвали суду.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.07.2009 року подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує мотивуючи це тим, що в порушення припису КП “Київреклама” № 002181-08 від 27.11.2009 року позивач не надав дозволу на розміщення зовнішньої реклами або доказів, які б підтверджували, що обєкт з написом “Текстерно Текстиль Тернопілля”, розміщений за адресою: АДРЕСА_1 є інформаційною вивіскою, а саме: проектну документації на будівлю чи паспорт інформаційної вивіски. А тому, зазначений обєкт відноситься до самовільно встановленого рекламного засобу та підлягає демонтажу.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про залучення до справи іншого відповідача, а саме Головного управління з питань реклами. Клопотання обґрунтоване тим, що Комунальне підприємство «Київреклама»у своїй діяльності безпосередньо підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та зобовязане виконувати його доручення. Таким чином, обовязок щодо організації демонтажу самовільно розміщених рекламних засобів було покладено на відповідача саме за дорученням Головного управління з питань реклами.

Представник позивача заперечував проти заявленого клопотання відповідача у звязку з його необгрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Так, питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення.

При вирішенні питання про задоволення клопотання щодо залучення до участі у справі іншого відповідача слід виходити з підстав клопотання та їх обґрунтованості.

Відповідно до п. 3.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»встановлено, що останній у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київської міської державної адміністрації та цим статутом.

Згідно із п. 3.2 статуту, підприємство здійснює свою діяльність на засадах господарської самостійності, госпрозрахунку, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, казначейства, печатки з власним найменуванням, штампи, затверджені в установленому порядку, фірмовий знак чи знак обслуговування, бланки з власними реквізитами та інші атрибути.

Враховуючи те, що відповідач здійснює своє діяльність на засадах самостійності, суд дійшов висновку про недостатність підстав для залучення Головного управління з питань реклами у якості співвідповідача.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обовязки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд вважає необхідним на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучити до участі у справі на стороні відповідача третю особу без самостійних вимог на предмет спору Головне управління з питань реклами, оскільки рішення по справі може вплинути на її права та обовязки.

До того ж, сторони заявили спільне клопотання про продовження строку вирішення спору.

Згідно з ч. 4 ст. 69 ГПК України за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

На підставі вищезазначеного, суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2009 року відкладено розгляд справи до 25.08.2009 року.

У судовому засіданні 25.08.2009 року оголошено перерву до 15.09.209 року.

14.09.2009 року через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем була подана зустрічна позовна заява, відповідно до якої останній просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір»1 894, 46 грн. компенсації за здійснений демонтаж рекламного засобу, а також 2 088, 00 грн. збитків у вигляді неоплачених коштів за тимчасове користування місцем для розміщення обєкту зовнішньої реклами.

В обґрунтування своїх позовних вимог відповідач посилається на те, що внаслідок незаконних дій позивача, а саме самовільного розміщення обєкту зовнішньої реклами місцевий бюджет недоотримав коштів за тимчасове користування місцем розміщення рекламного засобу. Крім того, відповідач просить суд компенсувати за рахунок позивача вартість демонтажу рекламного засобу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2009 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір» прийнято до розгляду з первісним позовом по справі № 27/349 та призначено розгляд справи на 15.09.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2009 року відкладено розгляд справи до 29.09.2009 року.

Представник відповідача підтримав зустрічні позовні вимоги, просив суд зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити.

Представник позивача подав відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.

У судовому засіданні 29.09.2009 року оголошено перерву до 12.10.2009 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В:

08.06.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Альтаір” (надалі рекламодавець, позивач) та Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (надалі - рекламіст) був укладений договір на виготовлення та встановлення зовнішньої реклами (надалі - договір), відповідно до умов якого рекламіст бере на себе обовязки з розробки, виготовлення та встановлення зовнішньої реклами згідно ескізів.

Згідно зазначеного договору рекламістом були виконані роботи по виготовленню та встановленню вхідної групи (козирька) магазину “Текстерно”, яка містить слова “Текстерно Текстиль Тернопілля”, що підтверджується актом виконаних робіт від 07.07.2004 року підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Свідоцтвом на знак для товарів та послуг від 16.01.2006 року, наявного в матеріалах справи, знак для товарів та послуг зі словами “Текстерно Текстиль Тернопілля” зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Альтаір” та використовується останнім шляхом застосування на товарах та рекламних засобах.

21.04.2009 року вищезазначений обєкт, розташований на фасаді будівлі АДРЕСА_1 було демонтовано Комунальним підприємством “Київреклама” (надалі - відповідач) згідно доручення Головного управління з питань реклами Київської міської державної адміністрації, як самовільно встановлений рекламний засіб.

Позивач зазначає, що демонтований обєкт є інформаційною вивіскою, яка згідно визначення передбаченого ч. 6 ст. 9 Закону України “Про рекламу” не вважається рекламою. Порядком розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.08.2007 року № 1100, не передбачено здійснення демонтажу інформаційних вивісок, а тому дії відповідача вважає незаконними та вимагає зобовязати останнього повернути вивіску та встановити за власний рахунок на магазин за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача збитки у розмірі неотриманих доходів у сумі 31 536, 71 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Регулювання правовідносин повязаних з виробництвом, розповсюдженням та розміщенням рекламних засобів здійснюється на підставі Закону України “Про рекламу” (надалі - Закон), Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067, Правил благоустрою територій, затверджених рішенням Київської міської ради від 26.09.2002 року № 47/207, Правил забудови м. Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 року № 11/2587 та Порядком розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.08.2007 року № 1100 (надалі - Порядок).

Відповідно до ст. 1 Закону рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Зовнішня реклама це реклама, що розміщується на спеціальних і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг (ст. 1 Закону, п.1.3 Порядку).

Згідно ст. 16 Закону розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В той же час, пунктом 1.3 Порядку передбачено, що вивіска чи табличка це інформація про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, профіль її діяльність (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), про час роботи, розміщені на внутрішній поверхні (у вітрині) власного чи орендованого особою приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди, не вище першого поверху, або на поверсі, де знаходиться власне чи орендоване особою приміщення, біля входу у таке приміщення.

Згідно із ч. 6 ст. 9 Закону вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, профіль її діяльність (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Пунктом 14.7 Порядку встановлено, що якщо розміщення інформаційної вивіски на будівлі (споруді) не передбачено проектною документацією цієї будівлі (споруди), погодженою та затвердженою у встановленому порядку, то її розміщення здійснюється на підставі паспорта інформаційної вивіски (таблички), який погоджується з власником будівлі (споруди) або уповноваженим ним органом (особою) та Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), реєструється та видається робочим органом.

Крім того, згідно із п. 14.12.2 Порядку заявник або власник інформаційної вивіски забезпечує відповідність рекламного засобу (інформаційної вивіски) проекту (дозволу, паспорту), державним стандартам, нормам і правилам конструктивної міцності, електротехнічної та експлуатаційної безпеки.

Отже, згідно зазначених норм вбачається, що хоч розміщення інформаційної вивіски на будівлі проводиться без отримання спеціального дозволу, але її розміщення повинно бути передбачене проектною документацією будівлі, на якій вона буде розміщена або здійснюватися на підставі паспорта інформаційної вивіски (таблички), а також вона повинна відповідати паспорту, державним стандартам та правилам експлуатаційної безпеки.

Відповідно до п. 19.1 Порядку, контроль за дотриманням цього Порядку здійснює в межах своїх повноважень робочий орган, КП “Київреклама”, а також інші органи (організації) згідно законодавства у межах своєї компетенції.

27.11.2009 року для перевірки законності розміщення вивіски позивачу Комунальним підприємством “Київреклама” було надано припис № 002181-08, згідно якого зобовязано позивача надати дозвільну документацію на право розміщення обєкта зі словами “Текстерно Текстиль Тернопілля” за адресою: АДРЕСА_1 в термін до 02.12.2008 року.

За твердження відповідача, що не заперечується позивачем, у термін встановлений приписом, останній паспорту інформаційної вивіски (таблички) не надав.

Крім того, суд ухвалою витребовував у позивача паспорт інформаційної вивіски, проте позивач і на вимогу ухвали суду паспорт не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що паспорт на обєкт зі словами “Текстерно Текстиль Тернопілля”, який розміщувався за адресою: АДРЕСА_1 не оформлювався.

Частиною 2 п. 18.2 Порядку передбачено, що демонтаж рекламних засобів є засобом протидії порушенню прав територіальної громади м. Києва щодо надання місць у тимчасове користування місць (для розміщення РЗ), або усунення порушень договірних зобовязань розповсюджувачами зовнішньої реклами за договорами про надання у тимчасове користування місць (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва (власниками та/або законними користувачами РЗ), а також засобом усунення порушень в інших випадках.

Згідно із п.п. б п. 18.2 Порядку демонтаж РЗ здійснюється у разі виявлення самовільно розміщених РЗ.

Отже, за відсутності дозволу на розміщення обєкту зовнішньої реклами, чи паспорту інформаційної вивіски (таблички), або проектної документації будівлі (споруди), обєкт з написом “Текстерно Текстиль Тернопілля” відноситься до самовільно встановленого рекламного засобу та підлягає демонтажу.

Відповідно до п. 18.4 Порядку у вказаних в пункті 18.2 випадках демонтаж РЗ повинен бути проведений власниками (законними користувачами) РЗ самостійно за власний рахунок в термін, вказаний в приписі робочого органу про усунення порушення порядку розміщення зовнішньої реклами.

Демонтаж РЗ здійснюється після направлення власнику (законному користувачу) припису з відповідною вимогою.

У випадку, передбачених підпунктами б), г), д) пункту 18.2 Порядку до припису додається акт, в якому фіксуються виявлені порушення, за підписом представників робочого органу та КП «Київреклама».

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу був вручений припис про демонтаж вищезазначеного рекламного засобу, проте акт, в якому фіксується виявленні порушення, за підписом представників робочого органу та КП «Київреклама»відповідач не надав.

Згідно із абз. 5 п. 18.4 Порядку розповсюджувач зовнішньої реклами повинен протягом трьох днів з моменту отримання припису усунути зазначені в приписі порушення та повідомити в цей же строк робочий орган в письмовій формі.

У вищезазначений термін, позивач припису не виконав, демонтаж рекламного засобу не здійснив.

Відповідно до п. 18.5 Порядку, у разі невиконання вимог припису про усунення порядку розміщення зовнішньої реклами, демонтаж самовільно розміщеного РЗ здійснюється на підставі розпорядження Київського міського голови.

Пунктом 18.6 Порядку встановлено, що у випадках необхідності демонтажу РЗ на підставі розпорядження Київського міського голови робочий орган складає перелік РЗ, що підлягають демонтажу, із зазначенням місця розміщення РЗ і терміну проведення робіт з демонтажу. Керівник робочого органу затверджує перелік РЗ, що підлягають демонтажу та протягом пяти робочих днів передає на погодження до Комісії. Протягом пяти робочих днів з моменту отримання переліку РЗ, що підлягають демонтажу. Комісія розглядає, погоджує та повертає робочому органу для підготовки проекту відповідного розпорядження.

Організація демонтажу або самостійне проведення демонтажу здійснюється КП «Київреклама»за дорученням робочого органу на умовах, визначених Порядком (п. 18.7 Порядку).

Як вбачається із матеріалів справи, демонтаж рекламного засобу, який був розташований за адресою: АДРЕСА_1 був здійснений на підставі припису Прокуратури міста Києва № 07/1-138вих-09 від 13.03.2009 року без погодження переліку РЗ, що підлягають демонтажу Комісією та за відсутності розпорядження про демонтаж РЗ Київського міського голови.

В своїх поясненнях до позовної заяви відповідач зазначає, що демонтаж рекламного засобу в даному випадку був засобом захисту порушених прав територіальної громади м. Києва.

Так, відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Суд зазначає, що в даному випадку, відповідно до п. 18.2 Порядку, способом захисту порушених прав територіальної громади м. Києва є демонтаж самовільно встановленого рекламного засобу.

Порядок демонтажу самовільно встановлених рекламних засобів встановлений Порядком розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.08.2007 року № 1100, який передбачає, що демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів здійснюється на підставі розпорядження Київського міського голови.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем демонтаж рекламного засобу, який був розташований на фасаді будівлі АДРЕСА_1 здійснений з порушенням норм чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що демонтований рекламний засіб належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Альтаір», позовні вимоги позивача про зобовязання Комунального підприємства «Київреклама»повернути рекламний засіб та встановити його за власний рахунок на фасад будівлі за адресою: АДРЕСА_1 підлягають частковому задоволенню в частині повернення рекламного засобу, який містить слова “Текстерно Текстиль Тернопілля” та був розташований на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Суд відмовляє у задоволенні вимог в частині вчинення дій щодо встановлення інформаційної вивіски на фасад будівлі за адресою: АДРЕСА_1, оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують право розміщення рекламного обєкту, або доказів, що даний обєкт є інформаційною вивіскою.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 31 536, 71 грн. недоотриманих доходів (упущеної вигоди) у звязку із зменшенням реалізації товару з підстав демонтажу інформаційної вивіски.

Відповідно до ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається з приписів ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (ч. 1 ст. 139 ГК України).

Згідно із ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, які особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Обовязковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного звязку між діями особи та збитками, які складають обєктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це обєктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобовязання було виконано боржником.

Обовязковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний звязок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобовязань причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неправомірних дій, тобто наявності прямого причинного-наслідкового звязку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав доказів того, що зменшення реалізації товару сталося у звязку із демонтуванням рекламного засобу, а отже відсутній прямий причинного-наслідковий звязок між діями відповідача та зменшенням реалізації товару у позивача.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди у сумі 31 536, 71 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення 12 237, 58 грн. вартості вивіски та вартості монтажу вивіски, оскільки позивачем не надано доказів не збереження демонтованого рекламного засобу та неможливості його подальшого використання.

Щодо заявленої зустрічної позовної вимоги про стягнення 2 088, 00 грн. упущеної вигоди, а саме несплати за період з 27.11.2008 року по 21.04.2009 року позивачем коштів за право тимчасового користування місцем для розміщення обєкту зовнішньої реклами, то суд відмовляє у її задоволенні враховуючи наступне.

Пунктом 1 Порядку визначення розміру плати за право тимчасового використання місць (для розташування обєктів зовнішньої реклами), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.05.2005 № 859 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 21.06.2005 за № 36/678) встановлено, що плата за право тимчасового використання місць (для розташування зовнішньої реклами), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, складається з базових тарифів та коефіцієнтів диференціації плати в залежності від зони розміщення зовнішньої реклами, на які послідовно перемножується базова плата.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна № 000138, нежилий будинок № 13 літера Б по вулиці Нижній Вал у місті Києві належить на праві приватної власності Приватному підприємству «РІА «Нові технології».

Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою) .

Як встановлено судом, між відповідачем та власником будівлі Приватним підприємством «РІА «Нові технології»не було укладено договору на право тимчасового користування місцем для розташування рекламних засобів.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що власником будівлі є Приватне підприємство «РІА «Нові технології», а не позивач, отже у відповідача відсутні правові підстави вимагати здійснення платежів за право тимчасового користування місцями розміщення рекламних засобів, а тому зазначену вимогу відповідача суд вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також, відповідач просить стягнути з позивача 1 894, 46 грн. компенсації за демонтаж рекламного засобу.

Згідно із п. 18.10 Порядку, компенсація витрат КП «Киїреклама», яке організовувало демонтаж або проводило самостійно демонтаж РЗ, покладається на власника (законного користувача) демонтованого РЗ на підставі виставленого рахунку та акта здачі-приймання виконаних робіт по демонтажу.

Враховуючи те, що у відповідача не було правових підстав для демонтажу рекламного засобу (розпорядження Київського міського голови), суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за демонтаж у сумі 1 894, 46 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

На підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України та ст.ст. 33, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2.Зобовязати Комунальне підприємство «Київреклама»(01030, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-А; код ЄДРПОУ 26199714) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 99; код ЄДРПОУ 31811808) рекламний засіб зі словами «Текстерно Текстиль Тернопілля», який був розміщений за адресою: АДРЕСА_1 та демонтований Комунальним підприємством «Київреклама»21.04.2009 року згідно доручення Головного управління з питань реклами № 54 від 18.03.2009 року.

3.Стягнути з Комунального підприємства «Київреклама»(01030, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-А; код ЄДРПОУ 26199714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 99; код ЄДРПОУ 31811808) витрати по сплаті державного мита у розмірі 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. та 156 (сто пятдесят шість) грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В решті первісних позовних вимог відмовити.

5.В задоволенні зустрічних позовних вимогах відмовити повністю.

6.Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Дідиченко М.А.

Дата підписання 02.11.2009 року