Court ruling № 65291264, 15.03.2017, Inhulskyi District Court of Mykolaiv City (until 25.04.2025 - Leninskyi District Court of Mykolaiv City)

Справа № 489/6470/16-ц

Номер провадження 2-н/489/21/17

Ухвала

Іменем України

15 березня 2017 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі судді Кокорєва Вячеслава Валентиновича, розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" (далі-заявник) про забезпечення позову у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк"Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив

В березні 2017 року заявник звернувся до суду з заявою про забезпечення позову. Вказав, що ОСОБА_2 вчиняються різноманітні дії щодо позбавлення Банку можливості задовольнити свої вимоги за рахунок належного їй майна. Це виражається у передачі третім особам права власності на майно й кошти, або проведення інших операцій з майном та коштами. Вважає, що неприйняття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

Заявник просив суд накласти арешт на автомобіль бренд: CHERRY, модель АМULET, рік випуску 2007, дата реєстрації: 17.04.2007, об'єм двигуна 1598 та автомобіль бренд: DAF, модель 95 XF380, рік випуску 1998, дата реєстрації 29.03.2012, об'єм двигуна 12580 шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію те перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини.

В процесі тлумачення норм ЦПК України щодо забезпечення позову Конституційний Суд України в рішенні від 31 травня 2011 року у справі N 1-18/2011 звернув увагу на таке.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову (частина третя статті 152, частина четверта статті 153, стаття 155, пункт 2 частини першої статті 293 Кодексу) ( 1618-15 ).

Аналіз зазначених положень Кодексу дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.

Частина 3 статті 151 ЦПК України встановлює, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 N 9 " Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК ( 1618-15 ), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Позов може бути забезпечено шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії (п. 1, 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2016 Ленінським районним судом м. Миколаєва постановлено заочне рішення у ц/с 489/506/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, 10.11.1959 р. н., РНОКПП - НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_1, 25.09.1980 р. н., РНОКПП - НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 заборгованість за кредитним договором №92555-SOGL на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» у розмірі 64138 (шістдесят чотири тисячі сто тридцять вісім) дол. США 14 центів, з яких: 15219,94 дол. США - кредитна заборгованість; 45853,61 дол. США - заборгованість за процентами; 10,91 дол. США - штраф (фіксована частина), 3053,68 дол. США - штраф (процентна складова).

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» судовий збір у розмірі 11020,54 грн. з кожного.

В березні 2017 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд вище вказаного заочного рішення суду.

Ухвалою суду від 10.03.2017 заяву прийнято до розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 29.03.2017.

Аналіз вище наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи до вирішення справи по суті.

В даному випадку є рішення суду від 10.05.2016, яким завершено розгляд справи по суті. На час розгляду заяви про забезпечення позову зазначене рішення не скасовано, а отже підстави для вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову у суду відсутні.

З огляду на зазначене, суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 151, 152 ЦПК України, суддя

ухвалив

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" про забезпечення позову - відмовити в повному обсязі.

Ухвалу може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня при проголошенні ухвали - з дня її отримання.

Суддя В. В. Кокорєв