№ 65164708, 03.03.2017, Lviv Commercial Court of Appeal

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2017 р. Справа № 914/2610/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л.

Малех І.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 від 29.12.16

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.16

у справі № 914/2610/16

за позовом: Виконуючого обов'язки керівника Червоноградської місцевої прокуратури, м. Жовква, Львівська область

в інтересах держави

до відповідача - 1: Стенятинської сільської ради, с. Стенятин, Львівська область;

до відповідача - 2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Червоноград, Львівська область;

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Відділ освіти Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, м. Сокаль;

за участю третьої особи - 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Стенятинський ясла-садок, с.Стенятин;

про: визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення

За участю представників:

прокурор - Семікова О.З.

від відповідача-1 - Студінський Г.Я. - голова Стенятинської сільської ради;

від відповідача-2 - ОСОБА_2, ОСОБА_4 - представник;

від третьої особи-1, 2 - не з'явилися;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/2610/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судовї колегії суддів Малех І.Б. та Плотніцького Б.Д.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.01.17 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, залучено до участі у справі третіїх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на сторонів відповідача 1, справу призначено до розгляду на 02.02.17.

Судове засідання, призначене на 02.02.17 не відбулося у зв'язку із відрядженням судді - члена колегії Плотніцького Б.Д.

Розпорядженням керівника апарату суду №52 від 06.02.17 у справі призначено проведення автоматизованої заміни складу суду у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Плотніцького Б.Д.

Згідно протоколу автоматизованої заміни складу колегії суддів до складу судової колегії введено суддю Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.17 розгляд справи призначено на 16.02.17.

Рішенням Господарськогосуду Львівської області від 21.12.16 у справі №914/2610/16 (суддя Горецька З.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 01.08.2008 року загальною площею 305,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Стенятинською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити та передати за актом приймання-передачі Стенятинській сільській раді приміщення площею 305,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з Стенятинської сільської ради Сокальського району на користь Прокуратури Львівської області - 1 378,00 грн. судового збору. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Прокуратури Львівської області- 1 378,00 грн. судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що спірне орендоване приміщення на момент укладення договору перебувало на балансі садка, який є об'єктом освіти і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, а тому посилання відповідача 2 на правомірність користування спірним приміщенням не прийнято судом до уваги, оскільки частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" прямо заборонено використовувати об'єкти освіти і науки не за призначенням.

Також, місцевим господарським судом зазначено, що вимога про повернення орендованого приміщення є похідною, а тому оскільки суд дійшов до висновку про задоволення вимоги про визнання договору оренди недійсним, ця вимога також задоволена судом.

Крім того, судом першої інстанції зазначено також про правомірність подання прокурором позову у даній справі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.16 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що нежитлове приміщення в якому розташований дошкільний навчальний заклад не утримується за рахунок коштів відповідних бюджетів, так як об'єкт не перебуває на балансі або оперативному управлінні дошкільного навчального закладу або районного відділу освіти.

При цьому, скаржник вказує на те, що згідно рішення сесії Снятинської сільської ради від 16.01.1991 року дитячий садочок «Барвінок» прийнято на баланс сільської ради та зазначено про його фінансування за рахунок коштів колгоспу.

Крім того, скаржник вважає необгрунтованою позицію місцевого господарського суду стосовно покликання на ст.63 ЗУ «Про освіту», оскільки нежитлове приміщення в якому розташований дошкільний навчальний заклад ясла - садок не предано на баланс відділу освіти.

На думку скаржника, місцевим господарськимсудом не взято до уваги також того, що відповідно до технічного паспорта будівлі ліве крило технологічно не пов'язано з правим, оскільки відділені перегородкою.

30 січня 2017 року до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшли доповнення до апеляційної скарги в якому зазначає також про те, що прокурором при поданні позову порушено вимоги закону та не отримано підтвердження судом підстав для представництва інтересів держави.

Окрім того, в поданих додаткових пояснення, апелянтом зазначено про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду.

15 лютого 2017 року прокурором подано заперечення на апеляційну скаргу в якому зазначено про законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у зв'язку з чим просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

1 березня та 3 березня 2017 року апелянтом подано до суду апеляційної інстанції пояснення - клопотання та клопотання про долучення до матеріалів справи практики судів в аналогічних справах.

Треті особи у судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що ухвалами суду участь представників сторін обов'язковою не визнавалась, беручи до уваги те, що у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для перегляду рішення в апеляційному порядку, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності третіх осіб.

У судовому засіданні прокурор та присутні представники навели совї доводи, міркування та заперечення.

Колегія суддів, заслухавши у судових засіданнях пояснення прокурора, представників відповідачів та третьої особи 2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008 року між Стенятинською сільською радою, що іменується надалі "Домоуправління" в особі керуючого будинками ОСОБА_3 з одного боку і ОСОБА_2 (Орендар) з другої сторони укладено договір оренди нежилих приміщень, згідно з п. 1 якого Домоуправлінням на підставі рішення сільської ради здало, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення в с. Стенятин по вул. Центральній 107 для використання під зал урочистих подій, загальною площею 305, 6 м2.

Строк дії договору оренди встановлюється з 1.08.2008 року по 31.07.2033 року.

Вищезазначене приміщення по АДРЕСА_1 є майном Стенятинського ясла-садок, який підпорядкований та засновником якого відповідно до витягу з ЄДРПОУ являється Стенятинська сільська рада, такий знаходиться у комунальній власності Стенятинської сільської ради та забезпечує реалізацію прав дітей відповідної території на здобуття дошкільної освіти (відповідно до витягу з ЄДРПОУ, Стенятинський ясла-садок є комунальним закладом, основним видом діяльності якого є дошкільна освіта).

Передумовою укладання договору від 01.08.2008 стало рішення Стенятинської сільської ради № 193 від 22.06.2008 "Про надання в оренду нежитлового приміщення дитячої дошкільної установи с. Стенятин".

Посилаючись на порушення вимог законодавства України щодо забезпечення мережі закладів освіти, відчуження їх майна, використання приміщень для цілей, не пов'язаних, з освітніми процесами та дозвіллям дітей, використання коштів на їх утримання, в.о. керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області звернувся з позовом до Стянятинської сілської ради та ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити орендовані приміщення.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів зазначає наступне:

Прокурор з посиланням на порушення відповідачами ст. 215 ЦК України, ч.1 ст. 61, ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" та Державні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчального процесу ДСанПпН 5.5.2.008-01, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року №63 просить визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.08.2008 року.

Прокурор обгрунтовує подання позову у даній справі порушенням інтересів держави у сфері охорони дитинства у зв'язку із укладенням спірного договору.

При цьому, подання позову обумовлено прокурором зокрема з покликанням на ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», зважаючи на те, що Стенятинська сільська рада, що здійснює представництво інтересів територіальної громади, виступає відповідачем за позовною вимогою про визнання недійсним договору оренди.

Оцінючи питання підставності подання прокурором позову у даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Конституцією України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом) встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Питання участі прокурора в господарському процесі врегульовано ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з абзацом четвертим частини першої та частиною другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Стаття 29 Господарського процесуального кодексу України визначає форми участі прокурора у розгляді справ в господарському процесі. Згідно з частиною першою вказаної статті прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Прокурор вправі пред'явити позов в інтересах держави самостійно або в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

За змістом абзацу 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор набуває статусу позивача за умови відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (з наступними змінами та доповненнями) надано судам наступні роз'яснення: у вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого:

Згідно з абзацом четвертим частини першої та частиною другою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. У разі невиконання такої вимоги подана ним позовна заява підлягає поверненню в порядку, встановленому статтею 63 названого Кодексу.

Таким чином, вирішуючи питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді колегія суддів зазначає таке:

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі №1-1/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, поняття «інтереси держави» є оціночним, виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

В абзаці 2 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23.03.2012 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» наголошено, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Слід враховувати, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Колегія суддів також враховує, що участь прокурора в некримінальному судочинстві може бути виправдана виключно для захисту прав вразливих груп населення - дітей, інвалідів і т.д. які не в змозі самі захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпається інтереси багатьох громадян, або коли суттєво зачіпаються інтереси держави, які іншим ніяк не можуть бути захищені (постанова Європейського Суду від 15 січня 2009 р справі «Менчинська проти Росії» (скарга № 42454/02), § 35).

З огляду на положення ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 29, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, абз. 2 п. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор, самостійно здійснюючи представництво інтересів держави в суді, повинен обґрунтувати порушення або можливість порушення інтересів держави, у випадку коли такий захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. При цьому, Законом прокурору надане право, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії, а у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор вправі здійснювати передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

В свою чергу, здійснюючи судовий розгляд, суд повинен перевіряти, в тому числі, обґрунтованість наведених прокурором підстав здійснення представництва інтересів держави в суді, а за наявності відповідних сумнівів запропоновувати учасникам довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень за загальними правилами статей 4-3, 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши обставини щодо наявності у даному випадку порушення інтересів держави, колегія суддів зазначає, що за змістом позовної заяви прокурора, укладенням спірного договору порушено принцип цільового використання комунального майна.

Так, згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно із ч. 1 та п. 4 ч. 4 статті 61 цього ж Закону фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до п.4 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011р. №400/2011, нагляд та контроль за дотриманням вимог санітарного законодавства органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, органами влади Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, фізичними особами та громадянами, реалізацією ними санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, безпосередньо здійснює Держсанепідем служба України.

Відповідно до п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року № 63 здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що приміщення, передане в оренду за спірним договором не фінансується з державного бюджету, в ньому не проводиться навчальний процес, а праве крило будівлі в якому знаходиться ясла - садок та ліве крило є технологічно розділеними, що підтверджується технічним паспортом будівлі (інвентаризаційна справа №12226).

Крім того, в матерілах справи містяться заяви від депутатів Стенятинської сільської ради та батьків дітей, які відвідують Стенятинський ясла - садок в с.Стенятин, зі змісту яких вбачається, що спірне приміщення передано в оренду зі згоди територіальної громади, оскільки, як зазначено в заявах, потреби для використання даного приміщення під дитячий навчальний заклад немає, права дітей у зв'язку з укладенням спірного договору жодним чином не порушено, при цьому від оренди приміщення надходять кошти за які проведено ремонтні роботи, закуплено побутову техніку та систему опалення.

Таким чином, оцінивши все вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що прокурором не доведено, що орендоване за спірним договором приміщення до його укладення використовувалося навчальним закладом у навчально-виховній роботі, технологічно пов'язане з навчально - виховним процесом, не доведено факт порушення прав вихованців та осіб, які працюють у даному навчальному закладі.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що одним із ключових засад, які реалізуються саме при укладенні та виконанні цивільно - правових договорів, є принцип добросовісності, розумності та справедливості. Зазначені принципи визначені в якості основних засад цивільного законодавства у ст.3ЦК України.

Відтак, наведені вище обставини у своїй сукупності, а також норми ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, зокрема, - справедливість, добросовісність та розумність, дозволяють апеляційному господарському суду не погодитися з доводами прокурора щодо порушення інтересів держави у зв`язку з укладенням договору оренди від 01.08.2008 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та не обґрунтовано порушення інтересів держави та прав територіальної громади внаслідок укладення спірного договору оренди, позов прокурора задоволенню не підлягає.

Як зазначено вище, апелянтом подано заяву про застосування позовної давності, проте, дана заява не розглядається, оскільки не подавалаяс до місцевого господарського суду та зважаючи на відмову прокурору у позові з інших підстав.

Місцевим господарським судом не взято до уваги вищенаведені обставини у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на наведене вище, рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.16 у даній справі підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.16 у справі 914/2610/16 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.03.17

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Малех І.Б.