Court ruling № 64862097, 15.02.2017, Odesa Administrative Court of Appeal

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/2524/16

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченка К.В.,

Лукянук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2016р. про відмову в забезпеченні позову по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м.Києва Щелкова Дениса Михайловича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання неправомірним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м.Києва Щелкова Д.М., третя особа ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності за індексним №29501843 від 4.05.2016р.

6.12.2016р. від представника позивача надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна - 4х кімнатної квартири, загальною площею 85,40кв.м., житловою площею 51кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, до вирішення справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування даного клопотання позивач зазначив, що існує очевидна небезпека завдання шкоди правам та інтересам йому до ухвалення рішення по даній адміністративній справі, оскільки він є власником цього нерухомого майна та проживає там разом зі своєю родиною.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2016р. у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про забезпечення позову, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.197КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну ухали суду, з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право - змінити ухвалу суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову не має, оскільки забезпечуючи даний позов, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.

Між тим, повністю з вказаним висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки суд вказав помилкові підстави для відмови у задоволенні клопотання про забезпечення позову, допустивши порушення норм процесуального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, а тому апеляційний суд на підставі п.1 ч.1 ст.201КАС України може змінити рішення суду першої інстанції у зв'язку із правильним по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, з наступних підстав.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978р. у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На думку судової колегії такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

За правилами п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із порушенням прав позивача на його власність, які виникли на підставі цивільно-правової угоди, судова колегія приходить до висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Вказана думка висловлена у постанові ВСУ по справі за №826/4858/16 від 14.06.2016р., в якій вказано, що правовідносини, які пов'язані із невиконанням умов цивільно-правових угод, не є публічно-правовими, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 2 ст.244-2 КАС України чітко визначено, що Рішення ВСУ є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України. Крім того, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову, але вважає за необхідно змінити підстави такої відмови, зазначивши, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.199,206КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2016р. про відмову у забезпеченні позову - змінити в частині визначення підстав відмови у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

У решті ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2016р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

О.В. Лукянчук