№ 64857028, 09.02.2017, Kherson District Administrative Court

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 р.м. ХерсонСправа № 821/2093/16 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кузьменко Н.А.

при секретарі - Рябчич А.М.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - Якуби С.В., Чорного А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

22 грудня 2016 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС України в Херсонській області) з позовними вимогами про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 09 лютого 2017 року, просить:

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_4 1002,12 грн грошової компенсації за не використану відпустку за 2010 рік;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_4 204683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обґрунтовуючи свою позицію позич зазначив, що 26 травня 2010 року наказом УМВС України в Херсонській області №381 о/с його було звільнено з ОВС в запас Збройних Сил України. При звільненні компенсація за невикористану відпустку позивачу не виплачувалась, а її розмір залишається невідомим. Листом відповідача від 11.11.2016 року №58/04/2-2016останній повідомив, що за відпустка за 2010 рік ОСОБА_4 не надавалась, невикористана частина відпустки за 2010 рік становить 12 діб. Також, позивач стверджує, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з 26 травня 2010 року по день прийняття судом рішення в справі. З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про відпустки», КЗпП України, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького склад органів внутрішніх справ, обґрунтовує правомірність своїх вимог. З наведеного позивач робить висновок про наявність підстав для постановлення судового рішення про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених в адміністративному позові з урахуванням заяви від 09 лютого 2017 року.

Відповідач 16 січня 2017 року надіслав письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнає з таких підстав. Відповідно до п.56 Положення про проходження служби (в чинній на момент звільнення редакції), грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачувалась лише особам рядового та молодшого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням надавалась чергова відпустка. Позивачем невірно здійснено розрахунок грошової компенсації. Компенсація за невикористану відпустку має разовий характер, в зв'язку з чим за порушення строків її виплати компенсація в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не передбачена. Все це на думку відповідача є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях.

Розглянувши надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, зваживши доводи позивача викладені в адміністративному позові, врахувавши позицію відповідача викладену в письмових запереченнях, дослідивши надані сторонами матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що наказом УМВС України в Херсонській області «По особовому складу» №318 о/с від 26.05.2010 року згідно з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за ст.66 (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_4, оперуповноваженого сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС.

Сторонами не заперечується, що компенсація за невикористану відпустку позивачу в момент звільнення виплачена не була.

Листом УМВС України в Херсонській області №58/04/2-2016 від 11.11.2016 року позивача повідомлено, що відпустка за 2010 рік не надавалась, частина невикористаної відпустки за 2010 рік становить 12 діб.

Згідно довідки №23 від 19 січня 2017 року про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_4 середньоденне грошове забезпечення становить 70,73 грн.

В листі УМВС України в Херсонській області №65/10/01-2017 від 23.01.2017 року зазначено, що якби умови діючого законодавства були іншими, то ОСОБА_4 при звільненні мав би право на отримання грошової компенсації за невикористану в 2010 році відпустку в розмірі 791,42 грн.

Відповідач заперечує проти свого обов'язку сплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку та заперечує проти необхідності сплатити ОСОБА_4 204683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки чинне на момент звільнення позивача законодавство не передбачало таких обов'язків.

Вирішуючи справу по суті суд виходить з наступного.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.2 ст.5 КАС України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини регулюються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114).

Це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки (п.1 Положення№114).

Згідно з преамбулою Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці (ст.4 Кодексу законів про працю України).

При цьому суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".

Таким чином, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є спеціальним нормативно-правовим актом при наданні правової оцінки правовідносинам з проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, дотриманні їх прав та виконання ними своїх обов'язків, але при відсутності в спеціальному законодавстві норм, які регулюють питання компенсації за не використану відпустку слід застосовувати норми Кодекс законів про працю України.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 1002,12 грн грошової компенсації за не використану відпустку за 2010 рік, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України «Про відпустки» встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України (ст.1 Закону України «Про відпустки»).

Таким нормативно-правовим актом в даному випадку є Положенням №114, норми якого є спеціальними для спірних відносин, а норми трудового законодавства, в тому числі і Закону України «Про відпустки» підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами Положення №114 не врегульовано спірних відносин.

Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. (п.56 Положення №114).

Позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на п. 4.1 розділу 4 «Грошові атестати» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. N 499).

При переміщенні, переведенні, а також звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий апарат (бухгалтерія) зобов'язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового та дорожнього забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті, зразок якого наведено у додатку до цієї Інструкції (п. 4.1 розділу 4 «Грошові атестати» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ).

Позивача звільнено зі служби в запас Збройних Сил України не за віком, не через хворобу, не через обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, а з підстав передбачених п.66 Положення №114.

Суд зазначає, що спеціальним законом не врегульовано питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку звільненні особи середнього начальницького складу з підстав наведених в п.66 Положення №114, як наслідок застосуванню підлягають норми загального законодавства, тобто Закону України «Про відпустки».

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки»).

Наведене дає підстави для висновку, що позивач, як особа середнього начальницького складу, при звільненні з органів внутрішніх справ має право на отримання грошової компенсації за відпустку невикористану саме в році звільнення, тобто в 2010 році. Відповідно на УМВС України в Херсонській області покладено обов'язок здійснити сплату належної суми за цей період, доказів протилежного сторони суду не надали.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування норм Закону України «Про відпустки» та норм Положення №114 викладена в постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 року у справі 21-413а14.

Враховуючи, що відповідачем самостійно визначено суму такої компенсації за 12 днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 791,42 грн, невиплата якої є порушенням трудового законодавства, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791,42 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_4 204683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.01.2014 у справі №6-144ц13 та від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16.

Отже, наказ «По особовому складу» №318 о/с від 26.05.2010 року, яким звільнено ОСОБА_4 не передбачав виплату компенсації невикористаної відпустки, а тому таку суму не можливо вважати безспірною в розумінні ст.116 КЗпП України. Сплата такої суми ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір відшкодування за час затримки.

Оскільки, позивачем заявлена вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо оспорюваної суми, а не нарахованої, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, в зв'язку з їх передчасністю.

Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.

Як передбачає ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Згідно п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".

Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бендерський проти України» (Заява N 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (ч.4,5 ст.11, ч.2 ст. 69, ч.5 ст.71 КАС України). Обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він як відповідач заперечує адміністративний позов (ч.2 ст. 71 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо такі приписи відповідач без поважних причин не виконує, то "суд вирішує справу на основі наявних доказів" (ч. 4,6 ст. 71 КАС України).

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Позивач належними доказами підтвердив правомірність частини позовних вимог, натомість наявні в справі матеріали не дають підстав для висновку про повну протиправність дій відповідача.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 09 лютого 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791 грн. 42 коп. (сімсот дев'яносто одну гривню сорок дві копійки).

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 14 лютого 2017 року.

Суддя Кузьменко Н.А.

кат. 12.3.