Court ruling № 62852867, 16.11.2016, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року м. Київ К/800/28645/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року в справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Армопласт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2014 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом (з врахуванням уточнень) до Приватного акціонерного товариства "Армопласт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в сумі 21714,00грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1371,44грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на невиконання відповідачем вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875-ХII) щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та забезпечення працевлаштування у 2012 році таких осіб, оскільки в поданому відповідачем звіті форми 10-ПІ зазначено, що протягом 2012 року в товаристві працювало 3 особи, яким встановлена інвалідність, тоді як актом перевірки №12-14-114/0031, проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Луганській області, встановлено, що в товаристві працювало лише двоє таких осіб.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08.04.2014р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Частинами 1 та 2 статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25.06.1991р. №1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановили суди, в складеному та поданому відповідачем звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ («Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів») зазначено, що протягом 2012 року в товаристві середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 84 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 3 особи й кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також 3 особи.

Відповідно ж до листа Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 24.12.2013р. №13/04-3643 ПАТ «Армопласт» інформацію про наявність вільних робочих місць для інвалідів за формою №3-ПН («Звіт про наявність вакансій») до центру зайнятості протягом 2012 року не надавало.

При цьому, суди встановили, що в ПАТ «Армопласт» з січня по березень 2012 року працювало 4 інваліда, з березня по вересень 2012 року - 3 інваліда, з вересня по грудень 2012 року - 2 інваліда, а тому прийшли до правильного висновку, що протягом 2012 року ПАТ «Армопласт» в цілому виконувався норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, судами обґрунтовано не взято до уваги твердження позивача про невиконання відповідачем в 2012 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, з посиланням на дані акту Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області №12-14-114/0031, оскільки зі змісту останнього неможливо встановити, в якому саме році відповідачем не виконано норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, позивачем, всупереч приписів ст.71 КАС України, не було надано належних та допустимих доказів невиконання ПАТ «Армопласт» нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, а тому на нього не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.210,220,222,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.