Court ruling № 62651007, 08.11.2016, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року м. Київ К/800/49720/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій, стягнення суддівської винагороди, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в якому просила: - визнати неправомірними дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з неповної виплати нарахованої їй суддівської винагороди в розмірі, передбаченому Законом України «Про судоустрій та статус суддів»; стягнути з відповідача суддівську винагороду за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року в сумі 80516,59 грн. та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки з 29 грудня 2014 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову посилалася на те, що своїми діями відповідач порушив її права, а тому просила про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач з 26 жовтня 2010 року працювала на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. За наслідками розгляду поданої 26 грудня 2013 року заяви про відставку постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року ОСОБА_4 звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

З метою реалізації вказаної постанови Верховної Ради України 29 грудня 2014 року позивача звільнено, однак вона вважає, що протягом серпня-грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснював їй виплату суддівської винагороди у розмірі, що не відповідав вимогам Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого загальний розмір належної до виплати щомісячної суддівської винагороди складав 34692,54 грн.

Вважаючи, що неповна виплата відповідачем належної їй суддівської винагороди є неправомірною та такою, що порушує передбачене Конституцією України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, 31 липня 2014 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», підставою чого стала складна економічна ситуація, що склалася в України в 2014 році, для зміцнення боєздатності країни, забезпечення відновлення інфраструктури Донецької і Луганської областей та відповідно до проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом, де як попередній захід для отримання наступного траншу від Міжнародного валютного фонду є ухвалення нових змін до бюджету.

Цим Законом Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 6-4, яким було обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 2 статті 41, статті 129, абзацу 6 пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» та на виконання Закону України від 31 липня 2014 року № 1622-VІІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було видано наказ від 7 серпня 2014 року №792-к «Про встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди суддів ВССУ», яким обмежено максимальний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати з дня його видання.

Колегія суддів погоджується із висновками судів щодо відсутності протиправності в діях відповідача та підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через можливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Отже, такі заходи можуть бути обумовлено необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частини 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: А.Ф. Загородній

М.М. Заїка

М.І. Мойсюк