Court ruling № 62194639, 19.10.2016, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/9209/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня

2016 року

у справі №820/8100/15

за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування

України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру

зайнятості

до ОСОБА_4

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 вартості матеріального забезпечення на випадок безробіття у сумі 19447,18 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Харківського міського центру зайнятості заборгованість у сумі 19447,18 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 липня 2013 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, подала до Харківського міського центру зайнятості заяву з проханням надати їй статус безробітної з виплатою допомоги по безробіттю, де вказала, що не є підприємцем, трудовою діяльністю не займається і пенсію не отримує (а.с.18-20).

Наказом Харківського міського центру зайнятості від 15 серпня 2013 року №НТ130815 ОСОБА_4 було надано статус безробітної з призначенням допомоги по безробіттю строком на 720 календарних днів з 15 липня 2013 року по 26 червня 2014 року (з урахуванням досягнення відповідачем пенсійного віку).

Харківським міським центром зайнятості на підставі надходження інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців була проведена звірка стосовно ОСОБА_4, за результатами якої складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 05 червня 2015 року за №178ФОП, в якому зазначено, що ОСОБА_4 на момент отримання статусу безробітного приховала факт своєї реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

05 червня 2015 року Харківським міським центром зайнятості був виданий наказ за №731 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_4 за період з 02 серпня 2013 року по 26 червня 2014 року у сумі 19447 грн. 18 коп.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що відповідачем незаконно отримано допомогу по безробіттю у розмірі 19447 грн. 18 коп.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 названої статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів доходить до висновку, що правовий аналіз пунктів 1 - 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак, і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 названої частини, який є складовою норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справах №№П/811/3781/14, 804/6131/14.

Даний спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на кошти у розмірі 19447 грн. 18 коп. та стягнення цієї суми з неї, як з недобросовісного набувача, а тому спір має приватноправовий, а не публічний характер. А відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Враховуючи наведене, колегія суддів, приходить до висновку, що за суб`єктним складом сторін, змістом заявлених позивачем вимог та предметом спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно норм частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, прийняті у справі рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157, статтями 220, 222, 223, частиною 1 статті 228, статтями 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року у справі №820/8100/15 - скасувати.

Провадження у справі №820/8100/15 за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: