№ 56939731, 16.03.2016, Supreme Court (until 15.12.2027 - Supreme Court of Ukraine)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Волкова О.Ф, Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_7 до обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - ОБТІ), третя особа - ОСОБА_8, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОБТІ, в якому просила: визнати неправомірними дії відповідача щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача скасувати вищевказану реєстрацію.

Суди встановили, що відповідно до рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 травня 2008 року у справі № 2-94/08 в порядку поділу майна подружжя виділено та визнано за ОСОБА_8 право власності на, зокрема, стоянку, розташовану по АДРЕСА_1, яка складається з: КПП, будинку охорони, огородження території, стоянки, замощення, твердого покриття, трьох металевих воріт.

Цим же рішенням виділено та визнано за ОСОБА_7 право власності на: торговельний павільйон кафе «Нат-Толь»; приміщення, які прилягають до зазначеного кафе; приміщення під перукарню; приміщення під овочевий магазин; приміщення під зал ігрових автоматів.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 липня 2011 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 травня 2008 року залишив у силі.

Згідно з листом управління містобудування та архітектури Кіровоградської міської ради від 14 лютого 2012 року частині комплексу будівель по вул. Героїв Сталінграда 28б у м. Кіровограді на підставі висновку ОБТІ від 8 лютого 2012 року № 9-125 відповідно до планувальних матеріалів зазначеного управління комплексу будівель (автостоянка, яка складається з: КПП, будинку охорони, огородження території, стоянки, замощення, твердого покриття, трьох металевих воріт) присвоєно адресу: АДРЕСА_1.

27 лютого 2012 року ОБТІ з урахуванням зазначеного листа зареєструвало право власності ОСОБА_8 на комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив: визнав неправомірною та скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер запису 1081 в книзі 5, на підставі рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 30 травня 2008 року № 2-94/08.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 вересня 2015 року рішення апеляційного суду скасував, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року залишив у силі.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_7 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2015 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додала копії постанови Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2012 року та ухвали цього ж суду від 24 липня 2012 року (№№ К/9991/12927/12, К/9991/36376/11 відповідно), які, на думку ОСОБА_7, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підпункту 3.5.8 пункту 3.5 та пункту 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав для висновку, що цей суд неоднаково застосував одні і ті ж норми матеріального права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із правомірності дій відповідача щодо реєстрації права власності ОСОБА_8 на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1, оскільки зазначеною реєстрацією жодних прав ОСОБА_7, які б стосувались майна останньої, порушено не було.

Натомість в наданій заявником на підтвердження неоднакового правозастосування ухвалі від 24 липня 2012 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність дій орендного підприємства «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ) щодо реєстрації права власності за позивачем приміщень (коридору та торговельного залу) як невизначеної частини будівлі, оскільки ці приміщення не виділені в натурі в окремий об'єкт (об'єкти) нерухомості, тому у БТІ не було підстав реєструвати ці приміщення як окремі об'єкти.

При цьому колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги як приклад неоднакового правозастосування постанову Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2012 року, оскільки вона скасована постановою Верховного Суду України від 23 жовтня 2012 року (справа № 21-310а12), а рішення судів попередніх інстанцій у цій справі залишені в силі.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_7 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко