Court ruling № 56834813, 22.09.2014, Sykhivskyi District Court of Lviv City

Справа № 464/12905/13-к

пр.№ 1/464/13/14

У Х В А Л А

22 вересня 2014 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова колегією суддів в складі: головуючого Тімченко О.В., суддів: Мички Б.Р. і ОСОБА_1, за участі: секретаря судових засідань ОСОБА_2, прокурорів: Добровольського П.Б. та Замараєва Р.М., захисників: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, підсудних, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові клопотання підсудного ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу, -

в с т а н о в и в :

досудовим слідством ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.187 КК України та ч.5 ст.185 КК України.

У судовому засіданні підсудний звернувся до суду з клопотанням про зміну йому запобіжного заходу «взяття під варту» на «підписку про невиїзд», мотивуючи тим, що більше 10 років перебуває під вартою і повністю визнає свою вину.

Заслухавши думку учасників судового процес, дослідивши матеріали кримінальної справи в частині необхідності розгляду клопотання, суд приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.148 КПК України запобіжний захід застосовується до підсудного з метою запобігти спробам ухилитися від суду, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжити злочинну діяльність.

У відповідності до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», взяття під варту, як запобіжний захід, обирається та застосовується лише при наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинуваченим чи підсудним процесуальних обов»язків, що випливають із ч.2 ст.148 КПК України і його належної поведінки.

Згідно із ч.1 ст.155 КПК України взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк понад три роки. При цьому, відповідно до ст.150 КПК України, п.10 згаданої постанови ПВСУ при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу суд повинен враховувати не тільки обставини, передбачені ст.148 КПК України, та тяжкість злочину, у вчиненні якого особа обвинувачується, а і її вік, стан здоровя, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу; зясовувати дані про попередні судимості, соціальні звязки, її схильності, спосіб життя та поведінку під час провадження в цій кримінальні справі.

Відповідно до ч.2 ст.165 КПК України заміна одного запобіжного заходу іншим здійснюється судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

З пред*явленого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_9 досудовим слідством обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.187 КК України та ч.5 ст.185 КК України, які згідно із ст.12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів, санкції яких передбачають до 12 та 15 років позбавлення волі.

Як встановлено у судовому засіданні, підсудний ІНФОРМАЦІЯ_1, є одруженим, має двох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, до затримання працював, мав постійні місця реєстрації та проживання; характеризувався позитивно; у нього відсутні хронічні захворювання; згідно зі ст.89 КК України судимості немає; на обліках у ЛОКПД та ЛОДКНД не перебуває.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_9 на досудовому слідстві постановою Сихівського районного суду м.Львова від 30.07.04. був обраний запобіжний захід «взяття під варту». Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2013 року в клопотанні ОСОБА_9, який покликався на тривалість перебування під вартою (9 років), бажання працею довести значимість суспільству, визнання своєї провини та бажання відшкодувати потерпілим шкоду, про зміну запобіжного заходу з взяття під варту на підписку про невиїзд було відмовлено.

Покликання на даний час підсудного на переубвання під вартою понад 10 років та визнання своєї вини, - як на підстави зміни запобіжного заходу на більш м*який, не пов*язаний з позбавленням, є такими, що не заслуговують на уваги і не можуть бути достатніми підставами для задоволення такого клопотання судом з урахуванням недопитаних судом потерпілих і свідків.

Відтак, враховуючи вищевикладене, у суду є всі підстави вважати, що підсудний, перебуваючи на волі, зможе негативно впливати на слідство, недопитаних потерпілих і свідків та буде ухилятись від суду.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» обовязковою умовою взяття особи під варту має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш мякі запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки обвинуваченого.

Аналіз викладених обставин в їх сукупності з врахуванням усіх даних особи підсудного, приводить суд до переконання про неможливість зміни ОСОБА_9 запобіжного заходу «взяття під варту» на більш мякий запобіжний захід «підписку про невиїзд», оскільки такий не забезпечить його належну процесуальну поведінку і виконання ним процесуальних обовязків під час судового слідства.

Керуючись ст.ст.148 , 155, 165, 165-1 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

відхилити клопотання підсудного ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу з взяття під варту на підписку про невиїзд.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді