№ 56481797, 16.03.2016, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 917/242/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргукомунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління"на постанову та на рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року господарського суду Полтавської області від 26.02.2015 рокуу справі господарського судуПолтавської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ"докомунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Кременчуцька міська рада 2.Управління Державної казначейської служби у м. Кременчуціпростягнення 514007,21 грн.,в судовому засіданні взяли участь представники:

- від позивача:Бевза А.С.,- від відповідача: -третьої особи:Вертюх О.М., Дитюк І.В. не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "КрАЗ" (далі - ТОВ "КрАЗ") звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до комунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління" (далі - КП "Кременчуцьке тролейбусне управління") про стягнення 514007,21 грн., з яких 189680,47 грн. - пені, 48757,41 грн. - 3% річних та 275567,33 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань за договором фінансового лізингу №018/12 ФЛ ЮО ТС від 15.11.2012 року щодо сплати лізингових платежів у строки, визначені умовами договору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.02.2015 року (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Кременчуцьке тролейбусне управління" до ТОВ "КрАЗ" 80206,41 грн. пені, 48757,41 грн. - 3% річних, 275567,33 грн. боргу з урахуванням інфляційних втрат та 8090,62 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року (колегія суддів у складі: Черленяк М.І. - головуючий суддя, судді: Бондаренко В.П., Ільїн О.В) рішення місцевого господарського суду від 26.02.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, КП "Кременчуцьке тролейбусне управління" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року та рішення господарського суду Полтавської області від 26.02.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Майново-господарські зобов"язання між суб"єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.11.2012 року між ТОВ "КрАЗ ЛІЗИНГ" (лізингодавець) та КП "Кременчуцьке тролейбусне управління" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 018/12 ФЛ ЮО ТС від 15.11.2012 року, відповідно до умов якого лізингодавець зобов"язався передати у платне користування лізингоодержувачу тролейбуси ЛАЗ Е 183 у кількості 10 штук та тролейбуси ЛАЗ Е 301 у кількості 3 штуки (далі - предмет лізингу) загальною вартістю 32 700 000 грн., а лізингоодержувач зобов"язався сплатити лізингові платежі згідно з графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору).

Відповідно до п.4.4 договору, строк сплати чергового лізингового платежу наступає щомісяця і припадає на 20 число у відповідному місяці. Якщо строк сплати чергового лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов"язаний сплатити такий платіж наступного робочого дня, що слідує після неробочого (вихідного, святкового або ін.) дня.

Датою виконання будь-якого платежу за договором вважається дата фактичного надходження грошових коштів на банківський рахунок лізингодавця. Лізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою накладання штрафних санкцій, передбачених п.13.2 цього договору (п.4.10 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується актами приймання-передачі (а.с. 49-61 т.1), а відповідач сплатив лізингові платежі із порушенням строків, визначених умовами договору.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором щодо сплати лізингових платежів у строки, обумовлені договором, стало підставою для нарахування позивачем відповідно до п.13.2.1 договору пені у розмірі 189680,47 грн. та відповідно до ст. 625 ЦК України 48757,41 грн. - 3% річних та 275567,33 грн. інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у даній справі.

За приписами статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

В п.13.2.1 договору сторони погодили, що за порушення обов"язку із своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором та графіком нарахування та сплати лізингових платежів - лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізигнодавцеві, понад вказану пеню.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій, встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів у строки обумовлені сторонами у договорі, враховуючи умови договору, приписи ст. ст. 525, 526, 627, 625 ЦК України, дійшли вірного висновку про часткове, з урахуванням положень ст. 258 ЦК України та ст.232 ГК України, задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 189680,47 грн. - пені, 48757,41 грн. - 3% річних та 275567,33 грн. інфляційних втрат.

Що стосується доводів скаржника про відсутність підстав для застосування до нього будь-якої відповідальності за порушення строків сплати лізингових платежів через відсутність його вини у такому простроченні, у зв"язку з особливістю бюджетного фінансування, то такі доводи не можуть братись судом до уваги та відхиляються колегією суддів з огляду на умови договору, приписи ч.2 ст. 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 за яким відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення ним зобов"язання.

Щодо інших доводів наведених у касаційній скарзі, то вони є необґрунтовані, не підтверджені належними доказами, спростовуються висновками суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до приписів ст. 1117, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, прийнятими при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Кременчуцьке тролейбусне управління" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року та рішення господарського суду Полтавської області від 26.02.2015 року у справі №917/242/15 залишити без змін.

Головуючий, суддя М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова