Court ruling № 56031074, 04.02.2016, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ К/800/25016/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Чалого С.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Бруком» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бруком» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бруком» звернулось до суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області про скасування постанови про накладення стягнення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 28.08.2013 №23-214.

Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваного рішення як такого, що прийнято відповідачем на підставі хибного висновку щодо відсутності у документах, згідно з якими передано на реалізацію продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні - палива дизельного Л-К*5 сорт С, виробник ВАТ "Мозирський НПЗ", дата виробництва 08.05.2013 (паспорт якості від 08.05.2013 №1054), реєстраційних номерів сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Бруком» із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Харківській області проведено планову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів товариства з обмеженою відповідальністю "Бруком", за результатами якої складено акт перевірки від 02.08.2013 №00741.

Перевіркою встановлено відсутність у документах, згідно з якими передано на реалізацію продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні - паливо дизельного Л-К*5 сорт С, виробник ВАТ "Мозирський НПЗ", дата виробництва 08.05.2013 (паспорт якості від 08.05.2013 №1054), а саме: в накладній на внутрішнє переміщення від 18.05.2013 № В00001220 позиція 3, товарно-транспортній накладній від 18.05.2013, паспорті якості від 08.05.2013 №1054, паспорті якості від 25.07.2013 №402, реєстраційних номерів сертифіката відповідності.

На підставі акту перевірки від 02.08.2013 №00741 Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Харківській області прийнято постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 28.08.2013 №23-214, згідно з якою до позивача застосовано штраф у розмірі 19 590,00 грн.

Вказуючи на протиправність вказаної постанови, товариство з обмеженою відповідальністю "Бруком" звернулось до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з правомірності постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 28.08.2013 №23-214 як такої, що прийнято за наявності факту реалізації позивачем продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, товаро-супровідні документи на яку не містять реєстраційних номерів сертифіката відповідності.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Пунктом 18 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2013 №833, встановлено, що у документах на товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, повинні зазначатися реєстраційні номери сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, за реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності, несуть відповідальність у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судами попередніх інстанцій із посиланням на докази, досліджені під час судового розгляду справи, встановлено, що відповідачем під час проведення перевірки зафіксовано відсутність у документах, згідно з якими продукцію передано на реалізацію, а саме: в накладній на внутрішнє переміщення від 18.05.2013 № В00001220 позиція 3, товарно-транспортній накладній від 18.05.2013, паспорті якості від 08.05.2013 №1054, паспорті якості від 25.07.2013 №402, реєстраційних номерів сертифіката відповідності.

Акт перевірки від 02.08.2013 № 00741 підписано позивачем без зауважень. На адресу відповідача 02.08.2013 від ОСОБА_2 надійшли пояснення, згідно з якими встановлене під час перевірки порушення законодавства ним визнається, та зазначено, що воно сталося з причини неуважності; на момент проведення перевірки накладна приходу від постачальника не надана.

Колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів заявника касаційної скарги в частині хибності висновків акту перевірки з мотивів наявності акту №1 приймання - передачі товару від 18.05.2013, яким містить номер сертифіката відповідності, оскільки як зазначено судами попередніх інстанцій в обґрунтування судових рішень, зазначене посилання не спростовує відсутність вказаного акту на момент проведення перевірки на АЗС 21 №05. Судами попередніх інстанцій зазначено, що відсутність даного Акту під час перевірки підтверджено представником позивача у судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням викладеного, зважаючи на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо правомірності постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 28.08.2013 №23-214 як такої, що прийнято за наявності факту вчинення позивачем порушення законодавства про захист прав споживачів, відповідальність за яке передбачена пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бруком» відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: