№ 55943708, 16.02.2016, Kyiv Commercial Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2016 р. Справа№ 927/838/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 - на підставі договору від 21.12.2015 р.

від відповідача не з'явились

від третіх осіб ОСОБА_3 - на підставі договорів

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд»

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 21.09.2015 р. (суддя Фетисова І.А.)

у справі №927/838/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд»

до Виконавчого комітету Ніжинської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8

ОСОБА_9

ОСОБА_10

ОСОБА_11

ОСОБА_12

ОСОБА_13

ОСОБА_14

ОСОБА_15

ОСОБА_16

ОСОБА_17

ОСОБА_18

ОСОБА_19

ОСОБА_20

ОСОБА_21

ОСОБА_22

ОСОБА_23

ОСОБА_24

ОСОБА_25

ОСОБА_26

ОСОБА_27

ОСОБА_28

ОСОБА_29

ОСОБА_30

ОСОБА_31

ОСОБА_32

ОСОБА_33

ОСОБА_34

ОСОБА_35

ОСОБА_36

ОСОБА_16

ОСОБА_37

ОСОБА_38

ОСОБА_39

ОСОБА_40

ОСОБА_17

ОСОБА_41

ОСОБА_42

ОСОБА_43

ОСОБА_44

ОСОБА_45

ОСОБА_46

ОСОБА_47

ОСОБА_48

ОСОБА_49

ОСОБА_50

ОСОБА_51

ОСОБА_52

ОСОБА_53

ОСОБА_54

ОСОБА_55

ОСОБА_56

ОСОБА_57

ОСОБА_58

ОСОБА_59

про визнання протиправним (незаконним) рішення №140 від 03.07.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.09.2015 р. у справі №927/838/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилався на порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вважав, що судом першої інстанції не враховано приписів ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не взято до уваги, що будинок АДРЕСА_1 щодо якого виник спір, не відноситься до державного житлового фонду, а входить до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» (далі - ПАТ «Чернігівоблбуд») як майно орендаря тощо.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 р., справу №927/838/15 передано на розгляд головуючому судді Дикунській С.Я.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. у відпустці, яка входить до постійного складу судової колегії Київського апеляційного господарського суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 22.12.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 р., враховуючи вихід судді Коршун Н.М. з відпустки, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Відповідно до ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

У разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги (п. 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у визначеному складі суду, через неявку в судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 19.01.2016 р., проте 19.01.2016 р. розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді Дикунської С.Я. на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. розгляд справи призначено на 16.02.2015 року.

18.01.2016 р. до суду апеляційної інстанції від третіх осіб надійшла заява про відвід суддів Дикунської С.Я. та Алданової С.О., в задоволенні якої ухвалою від 16.02.2016 р. відмовлено.

В судове засідання з'явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи його повідомлено належним чином, про неявку та її причини апеляційний господарський суд не повідомив, надіслав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив скаргу відхилити, оскаржене рішення залишити без змін. Представники позивача та третьої особи проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечували.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за можливе апеляційну скаргу розглянути за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представник позивача доводи скарги підтримав, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник третьої особи доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, позивачем подано позов про визнання протиправним (незаконним) рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради №140 від 03.07.2014 р. «Про недопущення призупинення приватизації» в частині квартир №№15, 38, 28, 18, 3, 20, 25, 26, 14, 27, 12, 29, 23, 24 в житловому будинку АДРЕСА_1». В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир мають громадяни України, які проживають у державному житловому фонді. Цим законом визначено, що державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій. Квартири, які є предметом спору в житловому будинку по АДРЕСА_1, не мали та не мають ніякого відношення до житлового фонду, а власником квартир є позивач. Правовстановлюючим документом на право власності вищезгаданих квартир позивач вважав акт від 19.06.1996 р. приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництва 45-ти квартирного житлового будинку в АДРЕСА_1, затверджений рішенням виконкому Ніжинської міської ради №376 від 24.12.1996 року. Позивач наполягав на наявності у нього права власності на згадані квартири, яке порушено прийнятим відповідачем 03.07.2014 р. рішенням №140 в частині надання дозволу органу приватизації на приватизацію вищезазначених квартир тощо.

Суд першої інстанції, з'ясувавши фактичні обставини, розглянувши подані документи і матеріали, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Так, відмовляючи в позові, місцевий суд, зокрема, посилався на приписи ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень2 (в редакції, чинній на момент прийняття виконавчим комітетом Ніжинської міської ради оспорюваного рішення №140 від 03.07.2014 р.) , згідно яких право власності на майно виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, відтак наявність у позивача акту приймання в експлуатацію закінченого будівництва від 19.06.1996 р. не є достатнім доказом на підтвердження його права власності та не виключає необхідної державної реєстрації речового права на нерухоме майно. За висновками суду представник позивача в судовому засіданні усно повідомила про відсутність реєстрації права власності на квартири за позивачем як до 03.07.2014 року, так і після цієї дати. Таким чином, місцевий суд вважав доводи позивача щодо відсутності обов'язковості реєстрації прав на нерухоме майно помилковими й до уваги не прийняв.

Надані позивачем судові рішення на підтвердження його права власності на спірні квартири суд також до уваги не взяв, вважаючи, що жодне з таких рішень не містить встановленого в резолютивній частині преюдиційного факту на підтвердження права власності позивача на спірні квартири, а містять лише правову оцінку фактів, здійснених судами при вирішенні конкретних спорів.

Одночасно суд вважав, що для здійснення судового захисту та встановлення факту порушення оспорюваним рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, останній мав довести суду право власності на спірні квартири шляхом надання належних та допустимих доказів проведення державної реєстрації об'єктів нерухомості (квартир) або державної реєстрації речових прав на квартири. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він на підставі ст.ст. 316, 331, 334 ЦК України є власником квартир, місцевий суд дійшов висновку, що ним не доведено факту порушення прийнятим відповідачем рішенням його охоронюваних законом прав та інтересів, тому позовні вимоги вважав необґрунтованими тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, як встановлено матеріалами справи, згідно витягу з рішення виконкому Ніжинської міської ради від 03.07.2014 р. №140 «Про недопущення призупинення приватизації» дозволено органу приватизації міськвиконкому здійснювати приватизацію державного житлового фонду, а саме: квартир №№15, 38, 28, 18, 3, 20, 25, 26, 14, 27, 12, 29, 23, 24 у житловому будинку АДРЕСА_1, які перебувають на балансовому утриманні об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_1».

Посилаючись на акт від 19.06.1996 р. приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництва 45-ти квартирного житлового будинку в АДРЕСА_1, в якому є посилання на погодження міськвиконкомом 29.10.1986 р. відводу земельної ділянки розміром 0,4 га структурному підрозділу Ніжинському ремонтно-будівельному управлінню під побудову 5-ти поверхового 45 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ( виділялась згідно рішення виконкому №362 від 21.10.1986 р.) позивач вважав, що факт належності права власності на спірне майно підтверджується саме у нього, тому визнавав рішення виконкому Ніжинської міської ради від 03.07.2014 р. №140 незаконним.

На підставі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа згідно ст.16 ЦК України має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання й одним з способів захисту судом цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання незаконним рішення органу державної влади або місцевого самоврядування.

Приписами ч. 1 ст. 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому нормами ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено - власність зобов'язує.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність» (чинного станом на день складання акту приймання в експлуатацію від 19.06.1996 р. закінченого будівництва по АДРЕСА_1), об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Положеннями ст. 331 ЦК України встановлено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, а ч. 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

На підставі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент прийняття виконавчим комітетом Ніжинської міської ради оспорюваного рішення №140 від 03.07.2014 р.) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами проведення реєстрації прав на спірні квартири на підставі законодавства, яке діяло на момент їх виникнення, або що на момент виникнення прав діяло законодавство, яке не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважав, що вищенаведеними нормами закону передбачено виникнення права власності на майно виключно з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, тому місцевий суд дійшов правомірного висновку, що наявність в розпорядженні позивача акту приймання в експлуатацію закінченого будівництва від 19.06.1996 р. не є достатнім доказом на підтвердження такого права власності та не виключає необхідності державної реєстрації речового права на нерухоме майно.

Крім цього, згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.07.2012 р. у справі №5028/12/40/2012(5028/2/120/2011) в задоволенні позовних вимог ПАТ «Чернігівоблбуд» про визнання права власності на квартири №№3, 12, 14, 15, 18, 20, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 38, 39 в житловому будинку АДРЕСА_1 Чернігівської області відмовлено повністю, провадження у справі в частині зобов'язання КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради зареєструвати право власності ПАТ «Чернігівоблбуд» на ці квартири припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 р. у справі №5028/12/40/2012(5028/2/120/2011), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2013 р., скасовано рішення господарського суду Чернігівської області від 31.07.2012 р. в частині припинення провадження у справі, прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про зобов'язання КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради зареєструвати право власності ПАТ «Чернігівоблбуд» на квартири №№3, 12, 14, 15, 18, 20, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 38, 39 в житловому будинку АДРЕСА_1 Чернігівської області, в решті рішення залишено без змін.

Згаданими судовими рішеннями встановлено відсутність доказів та недоведеність позивачем наявних правових підстав у ЗАТ «Чернігівоблбуд» (змінена назва на ПАТ «Чернігівоблбуд») розпоряджатись у 2004 році об'єктами житлового фонду юридичної особи, ліквідованої у 2002 році відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також відсутність доказів про його право власності на квартири №№3, 12, 14, 15, 18, 20, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 38, 39 в житловому будинку АДРЕСА_1. Зазначені обставини будь-якими доказами у даній справі не спростовано, належних та допустимих доказів на підтвердження переходу прав на квартири до позивача після ліквідації та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Дочірнього підприємства «Ніжинська ремонтно-будівельна дільниця» суду не надано.

Апеляційний господарський суд погоджується й з висновками місцевого суду про те, що надані позивачем судові рішення на підтвердження його права власності на спірні квартири не містять встановленого в резолютивній частині преюдиційного факту права власності позивача на спірні квартири, а лише правову оцінку фактів, здійснених судами при вирішенні конкретних спорів.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд вважав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він відповідно до ст. 316, 331, 334 ЦК України є власником спірних квартир та факту порушення рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради №140 від 03.07.2014 р. «Про недопущення призупинення приватизації» його охоронюваних законом прав та інтересів, відтак позовні вимоги визнав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 21.09.2015 р. у справі №927/838/15 - без змін.

Матеріали справи №927/838/15 повернути за належністю до господарського суду Чернігівської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун