Court ruling № 54294642, 30.11.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2015 р. м. Київ К/800/1327/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 2а-1678/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд-Рівне»

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд-Рівне» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції від 08.04.2010 року № 0000082350/0, № 0000092350/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 10.01.2014 року замінено Дубенську об'єднану державну податкову інспекцію Рівненської області правонаступником - Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ІБК «Градобуд-Рівне» з питань дотримання податкового, валютного законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) при проведенні взаєморозрахунків із ТОВ «Будіндустрія+» та ПП «Юнісеф» за період з 10.02.2007 року по 10.02.2010 року відповідно до постанови слідчого відділу податкової міліції ДПІ в м. Рівне від 12.02.2010 року, відповідачем складено акт 30.03.2010 року № 49/23/34712907, яким встановлено порушення: -пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 230 803, 00грн.; - пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 796 047, 35 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2010 року: - № 0000082350/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальному розмірі 346 204, 50 грн., у т.ч. 230 803, 00грн. за основним платежем, 115 401, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000092350/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 194 071, 03 грн., у т.ч. 796 047, 35 грн. за основним платежем, 398 023, 68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ПП «Юнісеф» та ТОВ «Будіндустрія+».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідні господарські операції підтверджуються зокрема, копіями договорів підряду, податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт, банківськими виписками.

Посилання податкового органу на пояснення фізичних осіб, отриманих органами досудового слідства в ході розслідування кримінальних справ, які одержані відповідачем з джерел інших, ніж первинні документи, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Разом з тим, за наявності вироку Рівненського міського суду від 25-26.05.2010 року у справі 1-386/10, яким громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 засуджено за вчинення фіктивного підприємництва, то за умови достовірного встановлення факту набрання ним законної сили слід з'ясувати, чи стосується вирок обставин щодо господарських операцій контрагентів з позивачем, чи свідчить він про те, що дії позивача узгоджувались з підприємствами-контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод, оскільки, за змістом правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) та від 22.09.2015 року (справа № 21-887а15), податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 2а-1678/10/1770 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук