Decision № 54048934, 25.11.2015, Kirovohrad Regional Court of Appeal

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2708/15 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

25.11.0215 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді – Карпенка О.Л.,

суддів – Гайсюка О.В.,Фомічова С.Є.,

за участю секретаря – Аліксійчук І.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору поруки таки, що припинився, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 вересня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

23 березня 2015 року ОСОБА_2В звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору поруки таким, що припинився. Позов обґрунтовано тим, що 18 квітня 2008 року між її чоловіком - ОСОБА_3 та відповідачем по справі було укладено договір кредиту № 490064549, згідно з яким відповідач надав кредит в сумі 30 055, 51 доларів США, зі сплатою 13,5% річних за користування коштами з кінцевим терміном погашення заборгованості до 18 квітня 2015 року. В забезпечення виконання боргових зобов’язань за цим договором між відповідачем та позивачем по справ було укладено договір поруки № 490064549 - п від 18 квітня 2008 року та договір від 16 січня 2009 року про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки № 490064549 - п від 18 квітня 2008 року згідно якого вона поручилася відповідати перед банком за виконання зобов’язань ОСОБА_3 Позичальник допустив порушення зобов’язання. З вимогою до поручителя про досудове врегулювання спору банк звернувся 20 квітня 2011 року, і лише в серпні 2014 року банк звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда, рішенням якого від 24 березня 2015 року з неї на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість у сумі 317 301 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку і просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позов. У скарзі послалася на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Вона вважає, що рішення суду суперечить правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-125цс14. Пред’явивши 20 квітня 2011 року вимогу про дострокове виконання зобов’язання, відповідач загалом змінив строк виконання зобов’язання, а тому мав право заявити вимогу до поручителя в суді до 20 жовтня 2011 року. Після цієї дати порука припинилася так, як позов банком до поручителя не був пред’явлений. Вважає висновок суду про пропуск нею позовної давності неправильним так, як про порушення свого права вона дізналася у серпні 2014 року, коли банком пред’явлено до неї позов про стягнення боргу.

Відповідач надав суду письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких вказав, що порука зберігає чинність на весь строк виконання зобов’язань за кредитним договором, тобто до 18 квітня 2020 року. Крім того вважає, що позивач звернувся з позовом з пропуском позовної давності.

Сторони, повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, позивач подала письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторінабо інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

У зв’язку з цим та відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку про часткове задоволення скарги у зв’язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.

Ленінський районний суд м. Кіровограда встановив такі не оспорені сторонами обставини справи.

18 квітня 2008 року між ОСОБА_3 і закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого являється позивач по справі, було укладено кредитний договір № 490064549, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 30 055, 51 доларів США, з умовою сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 13,5% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 18 квітня 2015 року.

Виконання ОСОБА_3 боргових зобов’язань за цим кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_2, позивача по справі, на підставі укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк» та нею договору поруки № 490064549-п від 18 квітня 2008 року та договору від 16 січня 2009 року про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки № 490064549-п від 18 квітня 2008 року, згідно якого позивач відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник - ОСОБА_3

Відповідно до п. 2.1 договору поруки порукою забезпечено повернення кредиту, сплату процентів і неустойки, виконання інших зобов’язань за кредитним договором.

20 квітня 2011 року Альфа-Банк направив ОСОБА_2 лист–повідомленням вих. № 614 з інформацією про зміни до Закону України «Про виконавче провадження» та пропозицію якомога швидше погасити прострочену.

Згідно з рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 березня 2015 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2В,, третя особа - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яке набрало чинності, з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнено заборгованість у сумі 317 301 грн., що становить еквівалент 30055,51 дол. США.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з позовом до суду позивач звернулася 23 березня 2015 року, тобто понад встановлений ст. 267 ЦК України строк, перебіг якого почався з 20 квітня 2011 року, а саме з дня отримання нею вимоги банку про погашення боргу.

Погодитися з висновками суду першої інстанції неможливо так, як суд дійшов їх з порушенням норм матеріального права.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не відповідає цим вимогам закону.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до роз’яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини першата друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб… Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд першої інстанції не врахував цих роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, не встановивши фактів порушення прав позивача (обставин, які свідчать про припинення поруки, невизнання цієї обставини іншими особами або пред’явлення після цього до поручителя вимог про сплату боргу) безпідставно відмовив в задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності.

Неправильне застосування судом норм матеріального права – підстава для скасування або зміни судового рішення (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Апеляційний суд враховує, що згідно змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється у таких випадках:

після закінчення строку, встановленого в договорі поруки;

якщо в договорі не встановлено строк дії поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язанняне пред'явить вимоги до поручителя;

якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася на те, що у зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань банк, відповідач по справі, пред’явив до неї вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів та неустойки, тобто змінив кінцевих строк виконання зобов’язань за кредитним договором, а тому мав право пред’явити до неї вимоги протягом наступних шести місяців, до 20 жовтня 2011 року, після чого порука вважається припиненою. Однак з позовом банк фактично звернувся після спливу цього строку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 9 вересня 2015 року 6-933цс15, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Позивач не посилалася на наявність вимог банку до позичальника ОСОБА_3 про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася та сплату процентів.

Надісланий банком поручителю лист-повідомлення від 20 квітня 2011 року з роз’ясненням суті змін до Закону України «Про виконавче провадження» та пропозицією якомога швидше сплатити поточну заборгованість перед банком у розмірі, яка була прострочена, не є вимогою про дострокове повернення кредиту та не свідчить про те, що строк виконання основного зобов’язання змінений банком відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК.

Таким чином не пред’явлення банком позову до поручителя у строк до 20 жовтня 2011 року не припинило поруку.

Крім того, дійсність поруки підтверджена рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 березня 2015 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про стягнення кредитної заборгованості.

Правова позиція щодо застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України, викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-125цс14, на яку посилалася позивач, не підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи так, як у розглянутій Верховним Судом України справі встановлено, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред’явив позову до поручителя про виконання зобов’язання.

У даній справі факт реалізації банком права вимоги дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором встановлений не був.

Отже фактичні обставини у цих справах є різними, а тому посилання позивача на рішення Верховного Суду є безпідставним.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про недоведеність пред’явленого позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 вересня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про припинення договору поруки відмовити повністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: