№ 53436607, 09.11.2015, Khmelnytskyi District Administrative Court

Копія

Справа № 822/5963/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Салюка П.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4009 про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до військової частини А4009, в якому просить зобов'язати відповідача здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 2400 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що відповідно до наказу командира військової частини А4009 від 25.12.2014 року №282 він був відряджений у ВЧ А4152 (с.Нова Любомирка, Рівненська область) в розпорядження командира такої частини на 30 діб. В подальшому термін його відрядження подовжувався, а всього тривалість безперервного відрядження склала 80 діб.

Однак по прибуттю до пункту постійної дислокації його повідомили, що оплату добових йому здійснювати не будуть в зв'язку з відсутністю підстав.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує та просить розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, до суду надіслав письмові заперечення, згідно яких просить адміністративний позов залишити без розгляду, при цьому вирішення цього питання здійснити без його участі.

Також зазначив, що відповідно до постанови КМУ №98 від 02.02.2011 року строк відрядження не може перевищувати в межах України 30 діб, тому накази та посвідчення на відрядження оформлені з порушенням законодавства, а згідно п.1.4 Інструкції забороняється провадити виплату добових за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Крім того, відповідно до п.1.25 Інструкції військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період в розпорядженні не провадиться.

Відповідач у заперечені вказує, що згідно ч.5 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

При цьому відмічає, що позивач прибув з відрядження 14.03.2015 року, а з позовом звернувся 15.10.2015 року, тобто з пропущенням місячного строку.

Фактично відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Надаючи правову оцінку такому клопотанню, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з ч.1-2 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, частина третя статті 99 КАС України є спеціальною нормою у розв'язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 99 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Посилання представника відповідача на ч.5 ст.99 КАС України є безпідставним, оскільки така норма не має жодного відношення до спірного випадку.

Водночас ч.3 ст. 99 КАС України є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

При цьому ч.2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частина третя статті 99 КАС України, якою встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, є загальною нормою, оскільки вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення тощо).

Частина друга статті 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

Оскільки норми ч.2 ст.233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини третьої статті 99 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).

Також суд звертає увагу на те, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (аналогічна позиція вказана у п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що строки звернення до суду у цій категорії спорів не застосовуються, тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Так, відповідно до довідки №581 від 04.09.2015 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині А4009.

Відповідно до наказу №282 від 25.12.2014 року позивач вибув у відрядження на 30 діб з 25.12.2014 року по 23.01.2015 року у розпорядження командира військової частини А4152 (с.Нова Любомирка, Рівненська область) для виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах.

В подальшому, термін відрядження ОСОБА_2 продовжувався - на 30 діб з 24.01.2015 по 23.02.2015 (наказ №19 від 26.01.2015), на 30 діб з 23.02.2015 по 24.03.2015 (наказ №41 від 23.02.2015).

При цьому, згідно наказу командира військової частини військової частини А4009 №57 від 16.03.2015 року, позивач прибув з відрядження з військової частини А4152 (пп В1670) і приступив до виконання службових обов'язків.

Факт перебування позивача у відрядженні з 25.12.2014 року по 14.03.2015 року у військовій частині А4152 підтверджується довідкою від 04.09.2015 року за №582, витягами з наказів командира військової частини А4009 №282 від 25.12.2014 року, №57 від 16.03.2015 року, завіреними начальником штабу ВЧ А4009, копією посвідчення про відрядження №593 від 25.12.2014 року, копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А4009.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.6 ст.14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно п.13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 № 98 визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ

Так, згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 року № 530 (далі - Інструкція) визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Пунктом 1.11 Інструкції встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.

При цьому, згідно з п.1.4 Інструкції забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Так, за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються (п.1.12 Інструкції).

Посвідчення про відрядження позивача відповідає вимогам Інструкції, відхилень від порядку його оформлення судом не встановлено.

Відповідно до п.1.16 Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1.5 Інструкції відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.

Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач мав виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження в сумі 2400 грн. (згідно посвідчення термін відрядження склав 80 дні * 30,00 грн. = 2400 грн.).

Стосовно доводів представника відповідача відносно того, що відповідно до п.1.25 Інструкції військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період в розпорядженні не провадиться, суд зазначає наступне.

Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання визначено п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008.

Спірний випадок не підпадає під дію даної норми, оскільки не передбачений серед підстав, у разі настання яких допускається таке зарахування. Таким чином, посилання представника відповідача на п.1.25 Інструкції як на підставу правомірності невиплати добових позивачу є необґрунтованим.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте всупереч наведеним положенням, відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його бездіяльності, що оскаржується.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.11, 71, 86, 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати військову частину А4009 виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження в розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Суддя/підпис/ "Згідно з оригіналом" Суддя П.І. Салюк