Court ruling № 52963545, 28.10.2015, Kyiv Regional Court of Appeal

Справа № 362/179/15-ц Головуючий у І інстанції Марчук О. Л.Провадження № 22-ц/780/5476/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 43 28.10.2015

УХВАЛА

Іменем України

28 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

при секретарі : Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Васильківська районна державна адміністрація Київської області про виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул. Жовтнева, 44 в с. Кодаки Васильківського району Київської області, який набутий у власність на підставі рішення суду в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 Вказали, що за час спільного проживання без реєстрації шлюбу з їхнім батьком, у вказаному житловому будинку зареєструвалася ОСОБА_4 та постійно там проживає. Разом з тим остання не надає їм можливості користуватись і розпоряджатись майном та чинить перешкоди, чим порушує їх права. Відповідач не укладала із ними договору найму житлового приміщення та не бажає добровільно виселитися і знятись з реєстрації.

У звязку з наведеним позивачі просили виселити відповідача з вказаного житлового будинку, визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняти з реєстрації місця проживання.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2014 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 визнано право власності, зокрема по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул. Жовтнева, 44 в с. Кодаки Васильківського району Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що з 5 березня 2009 року місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано у вказаному житловому будинку.

Згідно рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2014 року, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з 11 квітня 2009 року по 8 листопада 2011 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено наявність передбачених житловим і цивільним законодавством підстав для виселення відповідача з належного позивачам житлового будинку, визнання відповідача такою, що втратила право користування вказаним житлом та зняття її з реєстрації за місцем проживання. Крім того суд вважав, що позивачами не вірно обраний спосіб захисту свої прав.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (ст. 31 ЦПК України). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За правилом ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись з апеляційною скаргою, позивачі обґрунтували свої вимоги тим, що позов було заявлено на підставі ст.ст. 116, 168 ЖК України, які передбачають можливість виселення відповідача в результаті систематичного руйнування та псування жилого приміщення, а також коли таке приміщення необхідне для проживання його власника та членам його сімї. При цьому, посилаючись на положення ст. 391 ЦК України, позивачі вважають за необхідне виселити відповідача із займаного приміщення, також і з інших підстав, оскільки її проживання перешкоджає здійсненню права користування та розпорядження належним їм майном.

Так, відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у не допуску позивачів до житлового будинку та перешкоджанні у користуванні ним, відповідачем порушено права позивачів щодо вільного володіння і користування нерухомим майном, що належить їм на праві приватної власності.

Незважаючи на це, така вимога як усунення перешкод у користуванні приватною власністю позивачами не заявлялася, з чого слідує, що позивачами не вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права, оскільки вони не вказали будь-якого із визначених законом у тому числі, передбачений ст. 391 ЦК України, способів захисту, у який вони бажають захистити свої майнові права та інтереси, а посилаючись на норми житлового законодавства, просили виселити відповідача з належного їм житлового будинку, визнати її такою, що втратила право користування вказаним житлом та зняти останню з реєстрації за місцем проживання.

Із змісту і характеру правовідносин, які виникли між сторонами, вбачається, що передбачені житловим та цивільним законодавством (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України) підстави задоволення позову у даному вигляді відсутні.

Крім того, заявлені вимоги не обґрунтовані вищевказаними положення закону (ст. 11 ЦПК України), а позивачами не надано належних доказів, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням, також не доведено того, що систематичним порушенням правил співжиття відповідач робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в контексті вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно визначився з предметом позову та характером правовідносин, врахувавши те, що норми ст. 168 ЖК України регулюють інститут припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові та розірвання договору за вимогою наймодавця, обґрунтовано їх не застосував, оскільки між сторонами договір найму житла не укладався, відповідач набула право користування спірним житловим будинком в результаті спільного проживання з батьком позивачів.

За таких обставин, коли заявлені позивачами правові підстави для виселення відповідача, визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання не підлягають застосуванню до відносин, що склалися між сторонами, а також зважаючи на положення ст. 11 ЦПК України, за якими цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з урахуванням викладених в позовній заяві вимог та вимог ст.ст. 71, 72, 116, 156, 168 ЖК України; ст.ст. 391, 405 ЦК України.

Докази та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного слід дійти висновку, що судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленими обставинами справи й не може бути скасоване з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: