Court ruling № 52817089, 13.10.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/67829/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.,

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування наказу, рішення та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, Державної міграційної служби України про:

- визнання неправомірним та скасування наказу від 04.07.2014 № 84 Державної міграційної служби України, про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнання неправомірним та скасування рішення № 30-14 від 04.09.2014;

- зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про перегляд справи для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмолено в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року.

Позивач ОСОБА_1 не погодився з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року і звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

13 червня 2014 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України у Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною звернення за захистом в Україні, вказав, що існувала загроза його життю, свободі та безпеці з боку радикального угрупування "Талібан".

04.07.2014 Управління ДМС України в Чернігівській області наказом №84 відмовило в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

08.07.2014 позивач отримав повідомлення № 23, що стосовно нього прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надано роз'яснення про порядок оскарження вказаного рішення.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувані рішення є обґрунтованими і законними, оскільки, в даному випадку, відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З таким висновком суду попередніх інстанції погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до положень частини шостої статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодної обставини, яка б давала підстави до визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема те, що він за місцем громадянської належності може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

На підставі встановлених по справі обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав, передбачених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості вимог позивача щодо визнання неправомірним та скасування наказу від 04.07.2014 № 84 Державної міграційної служби України, про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідно до п.б Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає рішення про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновком суддів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості вимог позивача щодо зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про перегляд справи для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки рішення № 30-14 від 04.09.2014 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, так як рішення відповідача, як суб'єкта владних повноважень є законними, вчиненими у відповідності до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.3 ст. 2 КАС України.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, повно дослідили докази по справі та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до вимог ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України суд, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець