Court ruling № 52077813, 07.09.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/71024/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Моторного О.А.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу

Комунального підприємства «Виробничо-технологічне підприємство «Вода»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012

у справі №2а-16901/11/2070

за позовом Комунального підприємства «Виробничо-технологічне підприємство «Вода»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2012 позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові №0000610847 від 26.08.2011.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2012 скасовано, прийнято нову постанову про відмову в позові.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на правонаступника Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення ДПА України від 21.02.2011 № 9 між СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові та позивачем укладено договір від 21.02.2011 № 7 про розстрочення сплати податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 8576902,32 грн., який утворився з 04.11.2010. Відповідно до встановленого таким договором графіку розстрочення погашення вказаного податкового боргу КП «Виробничо-технологічне підприємство «Вода» зобов'язане здійснювати щомісячні платежі у період з 04.02.2011 по 26.12.2011.

Підставою для застосування до позивача відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України за податковим повідомленням-рішенням від 26.08.2011 № 0000610847 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 678611,62 грн. стали висновки невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 11.08.2011 № 1887/47-0/33206804, про порушення вимог пп. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, що полягало в несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 04.11.2010 по 21.02.2011 у сумі 3393058,08 грн.

Податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати грошового зобов'язання, виходячи з дати його погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідними платіжними дорученнями, здійсненими на виконання договору від 21.02.2011 № 7 про розстрочення сплати податкового боргу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що факт укладення позивачем договору про розстрочення податкового боргу та виконання позивачем умов такого договору позбавляє податковий орган можливості нарахування штрафу за прострочення погашення вказаного боргу.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (зі змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-ХІІ.

Вказані положення закону кореспондуються з положення пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України.

Виходячи зі змісту пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі - Закону № 2181-III), якому кореспондують положення ст. 54, п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків самостійно обчислює суму податкового (грошового) зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно із пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-III узгоджена сума податкового (грошового) зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, на платника податків покладено обов'язок самостійно визначати податкове (грошове) зобов'язання та здійснювати у встановлені строки сплату такого зобов'язання. Не сплачене у встановлений законом строк податкове зобов'язання визначається сумою податкового боргу платника податків.

Зі змісту ст. 100 Податкового кодексу України, п. 1.4 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1036, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1431/18726 (далі - Порядок), вбачається, що за заявою платника податків податковий орган може прийняти рішення про розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу та укласти договір щодо перенесення строків сплати платником його грошових зобов'язань або податкового боргу з визначенням рівних часток погашення, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Згідно з п. 3.9 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1036, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1431/18726, на розстрочені грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення грошового зобов'язання (податкового боргу).

Враховуючи викладене, нарахування податковим органом штрафу на грошове зобов'язання (податковий борг) за період дії договору про розстрочення грошового зобов'язання (податкового боргу) є протиправним.

Зі змісту положень ст. 126 Податкового кодексу України, на підставі якої до позивача застосовані штрафні санкції, випливає, що несплата узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлені строки має наслідком застосування до платника штрафу в розмірі, що залежить від кількості днів затримки сплати. При цьому законодавство пов'язує виникнення у податкового органу права на нарахування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне виконання обов'язку зі сплати узгодженої суми грошового зобов'язання платника з фактом погашення заборгованості з цього зобов'язання. Сума штрафних (фінансових) санкцій обраховується виходячи із суми погашеного податкового боргу.

Таким чином, лише за умови погашення платником податкового боргу податковий орган вправі застосувати до такого платника штраф.

Однак, за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 26.08.2011 №0000610847 штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20% від суми податкового боргу, що становить 678611,62 грн., нараховані податковим органом за період з 04.11.2010 по 21.02.2011 (дату укладення договору розстрочення податкового боргу), при цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що у цей період податковий борг позивачем не погашався.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність застосування до позивача за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій на підставі ст. 126 Податкового кодексу України.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 226 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Виробничо-технологічне підприємство «Вода» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.А.Моторний

Ю.І.Цвіркун