Court ruling № 51660109, 27.09.2011, Lviv Administrative Court of Appeal

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2011 р. Справа № 75079/09

Львівський апеляційний адміністративний суд

в складі:

головуючого-суддіОлендера І.Я.,

суддівКаралюса В.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року в справі за адміністративним позовом Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області до Державного підприємства «Чернівецький зведений воєнізований аварійно-рятувальний загін постійної готовності» про виконання вимог, стягнення коштів в сумі 720,42 грн. штрафних санкцій, та перерахування до Державного бюджету України,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2008 року позивач ОСОБА_1 управління в Чернівецькій області звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Чернівецький зведений воєнізований аварійно-рятувальний загін постійної готовності» де просив прийняти рішення яким зобовязати відповідача виконати вимоги КРУ в області від 10.06.2009 року № 24-03-10/3182 щодо відшкодування зайво нарахованої заробітної плати та нарахувань на заробітну плату на загальну суму 1044,34 грн. та стягнення і перерахування в дохід державного бюджету штрафних санкцій на суму 720,42 грн.

В подальшому позивач згідно заяви про зміну позовних вимог (а.с.51-52) просив стягнути з відповідача кошти в сумі 720,42 грн. штрафних санкцій донарахованих під час ревізії, та перерахувати до Державного бюджету України.

Постановою Чернівецького від 10 вересня 2009 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_1 управління в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову якою задовольнити позов.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В звязку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч.1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатніми для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.

Так судом першої інстанції правильно встановлено, що за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за 2007-2008 роки та з завершений звітний період 2009 року, позивачем в порядку п. 7 ст. 10. ст. 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» 10.06.2009 року направлено вимогу про усунення виявлених недоліків і порушень №24-03-10/3182. Зокрема в п. 6.2 вказаної вимоги зобов'язано відповідача проводити нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов договорів на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування, як це передбачено ст. 230 ГК України та умовами договорів. Вжити заходів щодо стягнення штрафних санкцій, донарахованих під час ревізії на загальну суму 720,42 грн. та перерахувати в дохід державного бюджету, код платежу 21080500 «Інші надходження».

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 26.01.1993 року № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу України» (надалі Закон № 2939-ХІІ) визначено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до ст. 10 Закону № 2939-ХІІ Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: 7) пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 8) у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; 9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні стягнення; 10) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно ч.2 ст. 15 Закону № 2939-ХІІ законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Виходячи з контексту п. 10 ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, способом захисту порушеного права держави є звернення органу контрольно-ревізійної служби до суду в інтересах держави з відповідним позовом, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Поряд з цим вказана сума коштів не може вважатись активом.

Крім того зі змісту п.8 ст.10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» вбачається, що на підставі вказаної норми КРУ може звертатись до суду виключно у випадках коли підконтрольні установи одержали кошти за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.

У даному ж випадку позивачем не було встановлено, що підконтрольна установа отримала кошти за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.

У відповідності до ст. 15 Закону № 2939-ХІІ обов'язковому виконанню підлягають тільки законні вимоги КРУ.

Методичними рекомендаціями щодо реалізації матеріалів ревізій по окремих видах порушень, затверджених наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.03.2008 року № 113 передбачені заходи з реалізації матеріалів ревізії , в тому числі й у разі нецільового використання бюджетних коштів. Згідно даних рекомендацій органи КРУ мають право застосувати до порушника фінансові санкції, притягати посадових осіб до дисциплінарної та адміністративної відповідальності, за наявності підстав для порушення кримінальної справи проти винних осіб передавати матеріали ревізії до правоохоронних органів. Пунктом 2.1.1 Методичних рекомендацій передбачено, якщо у встановлений термін вимога про усунення виявлених ревізією порушень не виконана, контролюючий орган звертається в установленому порядку до суду щодо стягнення з одержувача бюджетних коштів в дохід відповідного бюджету коштів у сумі, що використана не за цільовим призначенням.

Таким чином позивачем невірно обраний спосіб захисту порушених прав.

Крім того, судом першої інстанції правильно враховано, що згідно п. 15 ст. 2 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2009 рік належать кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються за рішеннями уповноважених посадових осіб Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями, штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування: штрафних санкцій за порушення законодавства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів), а також за рішеннями судів, прийнятими за зверненнями уповноважених підрозділів органів виконавчої влади; штрафних санкцій внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів угод з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг з; рахунок коштів державного бюджету.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки відповідач є господарюючим суб'єктом, а відповідно до ст. 230 ГКУ пеня є одним видів штрафних санкцій яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, всі кошти отримані від господарської діяльності відповідача, в тому числі штрафні санкції, є джерелом формування майна та кошторису відповідача і не можуть перераховуватися в дохід державного бюджету.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року по справі № 2а-1108/09/2470 без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя : І.Я.Олендер

Судді: В.М. Каралюс

ОСОБА_2