Court ruling № 51553753, 23.09.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2015 р. м. Київ К/800/1678/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Моторного О.А. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Горошко М.А.відповідача:Дуль Я.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

у справі № 826/12784/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю" звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія по управлінню нерухомістю» задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 17 листопада 2010 року № 0008172303/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2010 року, за результатами якої складено відповідний акт № 701/1-23-3-33831040 від 20 вересня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168/97-ВР), п. 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 7064133,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2010 року № 0008172303/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 10596199,00 грн., у тому числі 7064133,00 грн. - основний платіж, 3532066,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для нарахування позивачу відповідних сум з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про безтоварність здійснених позивачем з контрагентами господарських операцій, а також невідображення контрагентами позивача здійснених фінансово-господарських операцій у власній податковій звітності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «Залізничний ринок» та ТОВ «Мега Мол Інвест».

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржене податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідні суми податку на додану вартість відображені ТОВ «Залізничний ринок» та ТОВ «Мега Мол Інвест» у складі податкових зобов'язань, а тому, на думку суду першої інстанції, здійснені позивачем з контрагентами фінансово-господарські операції мали реальний характер. Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідач під час проведення перевірки не надав належної оцінки наявним первинним документам. Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Водночас, судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Задовольняючи вимоги позивача, суди попередніх інстанцій посилались виключно на факт декларування контрагентами позивача податкових зобов'язань за здійсненими з позивачем правочинами. При цьому, власне оцінка здійсненим господарським операціям, їх господарської мети, використання отриманих благ у господарській діяльності позивача судами попередніх інстанцій не надавалась, як і не досліджувались первинні документи за відповідними правочинами.

Також слід зазначити, що виконання контрагентами позивача обов'язку щодо декларування відповідних податкових зобов'язань не є безумовним доказом реальності здійснених господарських операцій.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій надано передчасну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, не досліджено докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 826/12784/13-а скасувати.

3. Справу № 826/12784/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)О.А. Моторний (підпис) Т.М. Шипуліна