Court ruling № 50929971, 17.09.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/9991/37774/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі № 2а-15115/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Автрамат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 28.10.2011 № 0001440840 та від 22.11.2011 №0001630840, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від проведення зустрічних перевірок контрагентів такого платника до кінцевого виробника та перебування контрагентів за юридичною адресою.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено позапланові виїзні документальні перевірки Товариства з питань перевірок з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень та серпень 2011 року, за наслідками яких складено акти від 19.10.2011 № 2081/40-028/00236027 та від 18.11.2011 № 2198/40-028/00236027.

У ході вказаних перевірок працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування на загальну суму 62 740,00 грн.

Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що сума задекларованого позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ є непідтвердженою, оскільки відсутні довідки про результати проведених зустрічних перевірок контрагентів позивача та невстановлено фактичного місцезнаходження господарюючих суб'єктів - контрагентів (ТОВ "Металл-Ресурс", ТОВ "Оттімо"), що було виявлено шляхом автоматизованого співставлення за допомогою "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів".

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

За визначенням пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від наявності у контролюючого органу інформації щодо проведення зустрічних перевірок у контрагкетів платника податків, а також від самого факту проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб, як не залежить таке право і від наявності чи відсутності необхідних умов (матеріальних, трудових) для здійснення відповідної господарської діяльності чи фактичного перебування господарюючих суб'єктів за їх юридичною адресою.

Таким чином, відсутність інформації у контролюючого органу щодо проведення зустрічних перевірок контрагентів не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальнам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ з наступним його отриманням.

Крім того, судами встановлено реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, рахунки - фактури, приймальні акти, накладні на відпуск матеріалів, товарно - транспортні накладні, акти виконаних робіт, платіжні документи).

При вирішенні справи судами також враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин.

Також суд зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі ж якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, отриманих від контрагентів, які мали спеціальну правосуб'єктність, а також реальність вчинених господарських операцій та сплату коштів за отриманий товар (послуги), зокрема суму ПДВ, висновок судів попередніх інстанцй про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ у сумі 62 740,00 грн. ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 по справі № 2а-15115/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко