Court ruling № 50079166, 09.09.2015, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

09 вересня 2015 року м. Київ № 826/21754/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянський К.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

за позовом

Державної фінансової інспекції України

до

товариства з обмеженою відповідальністю “ФІРМА ГАРДІЄНТ-2»

третя особа

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

про

стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ФІРМА ГАРДІЄНТ-2», третя особа: ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», в якому просить суд стягнути з відповідача 4632,62 грн. за завищення обсягів виконаних робіт.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 6 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з’ясовує чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Положеннями частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У відповідності до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У позовній заяві Державна фінансова інспекція України стягнути кошти з не підконтрольної їй організації – товариства з обмеженою відповідальністю “ФІРМА ГАРДІЄНТ-2».

При цьому, ТОВ “ФІРМА ГАРДІЄНТ-2» є контрагентом третьої особи – ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», за наслідками ревізії якої позивач встановив нанесення бюджету збитків в т.ч. на суму 4632,62 грн.

Тобто, суть даного спору полягає в тому, що позивач заявляє позовну вимогу про стягнення коштів за завищення обсягів виконаних робіт до особи, з якою підконтрольна установа перебувала у приватних правовідносинах.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (надалі – Положення), Державна фінансова інспекція України (далі – Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 4 п. 4 Положення).

Відповідно до п. 6 Положення, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред’являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов’язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

За правилами п.п. 45, 46 Порядку, проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього – не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Виходячи зі змісту вищевикладеного, відповідачем у розглядуваній позовній заяві (товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ГРАДІЄНТ-2») є юридична особа, яка не є підконтрольною позивачеві установою в розумінні положень Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”.

Таким чином, на підставі викладеного вище та враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 09.04.2015 по справі № 2а-18099/11/2670, суд дійшов висновку, що даний адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Позивачу слід звернутися до суду господарської юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі 826/21754/15.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка її подала.

3. Роз’яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.М. Кобилянський