Court ruling № 48545447, 05.08.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/5161/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого – судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства “Будівельна компанія “Глорія Плюс” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі № 826/12023/14 за позовом Приватного підприємства “Будівельна компанія “Глорія Плюс” до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство “Будівельна компанія “Глорія Плюс” (далі – ПП “Будівельна компанія “Глорія Плюс”) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2014 року № 00001672301.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законними, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 02 червня 2014 року по 04 червня 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку по питанню правильності та повноти нарахування орендної плати за землю ПП “Будівельна компанія “Глорія Плюс” за період з 01 травня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено Акт від 04 червня 2014 року № 182/23-01-22-02/33903460 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 286.2 статті 286, пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПК України), у зв’язку з чим встановлено заниження податкового зобов'язання по орендній платі за землю до сплати в бюджет за період з 01 травня 2011 року по 31 грудня 2013 року на загальну суму 150 480,82 грн., в тому числі за травень-грудень 2011 року в сумі 39 749,52 грн., за 2012 рік в сумі 55 365,65 грн., за 2013 рік в сумі 55 365,65 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 18 червня 2014 року № 00001672301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 185 617,64 грн., з яких за основним платежем 150 480,82 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 35 136,82 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про оренду землі”, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами частини першої статті 15 зазначеного Закону, однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Пунктом 9 Типового договору оренди землі затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

У відповідності до пункту 13 Типового договору оренди землі, розмір орендної плати за землю переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Разом з тим, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За нормами пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

За змістом пунктів 288.2, 288.5 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно з підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування плати за змелю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 20 лютого поточного року (в 2010 - 2011 роках - до 1 лютого) подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу, а розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативно грошової оцінки землі.

Тобто, у разі зміни нормативно грошової оцінки землі та ставки податку від нормативної грошової оцінки, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати наведеним законодавчим положенням та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж обчислений за викладеними правилами.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та Черкаською міською радою укладено договір оренди землі від 13 лютого 2006 року за умовами якого, в оренду передається земельна ділянка площею 25963 кв.м. по вул. Г. Дніпра, 51.

Згідно пункту 2.1 зазначеного договору за функціональним використанням, земельна ділянка відноситься на період будівництва - до категорії земель рекреаційного призначення та інші відкриті землі (землі зайняті поточним будівництвом); після завершення будівництва: 3300кв.м. - до категорії земель комерційного призначення; 22663кв.м. - до категорії земель рекреаційного призначення та інші відкриті землі.

Крім того, між позивачем, Черкаською міською радою та ТОВ “Черкаський міський земельно-кадастровий центр” 25 січня 2006 року підписано акт про перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки ПП “Будівельна компанія “Глорія Плюс” під розташування та подальшу експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу по вул. Героїв Дніпра, 51.

Водночас, судами встановлено, що згідно поданих до податкового органу податкових декларацій з плати за землю, за період з 01 травня 2011 року по 31 грудня 2013 року, позивачем задекларовано податкових зобов'язань з плати за землю (орендна плата за землю) в сумі 133 435,30 грн.

В свою чергу, під час перевірки, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкового зобов'язання по орендній платі за землю на загальну суму 150 480,82 грн., в тому числі за травень-грудень 2011 рік в сумі 39 749,52 грн., за 2012 рік в сумі 55 365,65 грн., за 2013 рік в сумі 55 365,65 грн. з огляду на те, що нормативно-грошова оцінка згідно листа управління Держземагентства у Черкаському районі Черкаській області від 25 березня 2013 року №01-09/809, за 1кв.м. станом на 01 січня 2011 року, 01 січня 2012 року та 01 січня 2013 року, складає 90,62 грн./кв.м. - землі оздоровчого та рекреаційного призначення, а землі комерційного призначення за 1кв.м. станом на 01 січня 2011 року, 01 січня 2012 року та 01 січня 2013 року - 453,10 грн./кв.м.

З визначеного мінімального та максимального розміру орендної плати за земельну ділянку державної і комунальної власності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки з набранням чинності ПК України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням вимог пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, –

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Будівельна компанія “Глорія Плюс” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі № 826/12023/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: