№ 48333392, 21.12.2011, Rivne District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4512/2011

21 грудня 2011 року 10год. 55хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М. за участю секретаря судового засідання Свінтозельської К.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

представник позивача: ОСОБА_1,

представник відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного малого підприємства фірми "Спецрембуд" до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 мале підприємство фірма «Спецрембуд» (далі ПМП фірма «Спецрембуд») звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (далі ДПІ у м.Рівне) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2011р. №0001722342 про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток в сумі 63801,25грн. (51041,00грн. за основним платежем, 12760,25грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 01.06.2011р. №0001732342 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 51041,25грн. (40833.00грн. за основним платежем, 10208,25грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позов обґрунтований тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, є неправомірними та такими, що суперечать фактичним обставинам.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та пояснив суду, що ДПІ у м.Рівне проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПМП фірми «Спецрембуд» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Лайкост» та ТОВ «Форум Груп 2005», за наслідками якої складено акт від 17.05.2011р. №604/23-100/21097570, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення. Висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про нікчемність та фіктивність правочинів з контрагентом позивача ПП «Лайкост», не ґрунтуються на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, а лише на власній оцінці посадових осіб податкового органу про нереальний характер господарських операцій з огляду на витяг з вироку суду. Всі валові витрати, понесені позивачем, підтверджені відповідними первинними документами. Податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам чинного законодавства та видані особами, зареєстрованими як платники ПДВ. Господарські зобовязання між позивачем та ПП «Лайкост» не визнавалися судом недійсними. Крім того, в акті перевірки не викладено чітко зміст порушень, не вказані первинні документи, на підставі яких вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку, не наведено бухгалтерських проведень. Просив позов задовольнити повністю.

ДПІ у м.Рівне позовні вимоги не визнала повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, тотожні письмовим запереченням, а зокрема, вказав, що трудові ресурси та виробничі потужності у ПП «Лайкост», які брали б участь у прийманні продукції від постачальника та відвантаження її покупцю, відсутні, вказаний контрагент не декларував наявність основних засобів, з трудових ресурсів на підприємстві рахувалася 1 особа. У звязку із вказаним, ПП «Лайкост» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Операції щодо отримання позивачем від ПП «Лайкост» товарів (робіт, послуг) не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих потужностей, складських приміщень і транспортних засобів, та відповідно носили фіктивний характер. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ДПІ у м.Рівне проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПМП фірми «Спецрембуд» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Лайкост» та ТОВ «Форум Груп 2005» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р., за наслідками якої складено акт від 17.05.2011р. №604/23-100/21097570 (а.с.16-25).

У вказаному акті зафіксовано порушення позивачем:

- пп.7.4.1, пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 70833,00грн., в тому числі: за червень 2008 року - на суму 25000,00грн., за липень 2008 року - на суму 15833,00грн.;

- пп.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 51041,00грн.

На підставі акта перевірки від 17.05.2011р. №604/23-100/21097570 ДПІ у м.Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення:

-від 01.06.2011р. №0001722342, яким позивачу збільшено грошове зобовязання за платежем податок на прибуток на суму 63801,25грн. (51041,00грн. - за основним платежем., 12760,25грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.10);

-від 01.06.2011р. №0001732342, яким позивачу збільшено грошове зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 51041,25грн. (40833,00грн. - за основним платежем, 10208,25грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.11).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, проте скарга позивача залишена без задоволення (а.а.с.13-15).

Висновки акта перевірки, що стали підставою для донарахування податкових зобовязань та прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій ПМП фірми «Спецрембуд» з ПП «Лайкост» та зумовлені відсутністю у ПП «Лайкост» трудових ресурсів та виробничих потужностей, основних засобів, наявністю вироку Рівненського міського суду від 26.05.2010р. про обвинувачення директора ПП «Лайкост» ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених ст.205 КК України.

Як встановлено в ході судового розгляду, ПМП фірма «Спецрембуд» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 21.04.1994р.(а.с.116), є платником податку на додану вартість з 08.07.1997р., що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.07.1997р. №24883483 (бланк серії НВ №680342) (а.с.115). У період, що підлягав перевірці, позивач здійснював будівельну діяльність на підставі ліцензії серії АБ №207985, виданої 17.02.2006р. Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України (а.а.с.126-127).

01.06.2008р. між ПМП фірмою «Спецрембуд» (орендар) та ОСОБА_3 підприємством «Лайкост» (орендодавець) було укладено договір оренди обладнання (а.а.с.35-36). Предметом вказаного договору було риштування 118м.кв. та опалубка горизонтальна 214м.кв.

На виконання вказаного договору ПП «Лайкост» було передано в оренду позивачу риштування 118м.кв. та опалубку горизонтальну 214м.кв., що підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.06.2008р.та актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2008р., від 30.07.2008р. (а.а.с.37-39).

За наслідками вказаних господарських операцій ПП «Лайкост» виписано для ПМП фірми «Спецрембуд» податкові накладні від 30.06.2008р. на загальну суму 150000,00грн. (в т.ч. ПДВ 25000,00грн.) та від 31.07.2008р. на загальну суму 95000,00грн. (в т.ч. ПДВ 15833,33грн.) (а.с.40).

Вартість оплачених послуг з оренди обладнання позивачем включено до складу валових витрат, а податок на додану вартість на підставі вищевказаних податкових накладних в загальній сумі 40833,00грн. - до складу податкового кредиту: червень 2008 року 25000,00грн., липень 2008 року 15833,00грн.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994р. №334/94-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2. ст.5 Закону №334/94-ВР).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997р. №168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи, орендоване позивачем у ПП «Лайкост» обладнання (риштування, опалубка горизонтальна) у наступному використовувалося позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виконання робіт згідно з наступними договорами: від 25.01.2008р. з ТзОВ «Рівнеспецбудінвест» - на виконання опоряджувальних робіт (а.с.41); від 09.01.2008р. та від 08.02.2008р. з ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика» - на здійснення робіт з будівництва триповерхової прибудови до цеху підготовки сировини та складу-навісу та додаткових робіт (а.с.44-46, 52-54); від 07.06.2007р., від 17.10.2007р. та від 14.01.2008р. з ТзОВ «Тульчинський маслосирзавод» - на здійснення будівельних робіт по влаштуванню підпірної стіни, будівельно-монтажних робіт та будівництва цеху сухих молочних продуктів (а.а.с.47-50, 55-61, 98-101).

Обставини щодо виконання вищевказаних договорів підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами: довідками про вартість виконаних підрядних робіт форми №КБ-3 (а.а.с.89, 103, 106, 109, 111), локальним кошторисом (а.а.с.90-91), підсумковими відомостями ресурсів (а.а.с.92-92), порядком розрахунків (а.с.102), актами приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в (а.а.с.104-105, 107, 108, 110), витягами з робочого проекту будівництва (а.а.с.112-114).

Таким чином, суд приходить до висновку, що орендування ПМП фірмою «Спецрембуд» у ПП «Лайкост» риштування та опалубки горизонтальної здійснено в межах господарської діяльності позивача з метою отримання економічного ефекту - прибутку.

Відповідно до положень пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат: витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час); суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам; будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Стаття 11 Закону №334/94-ВР не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документа, встановлені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999р. (далі Закон №996-XIV). Згідно з цими вимогами документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати та податковий кредит сформовані позивачем за господарськими операціями, вчиненими з ПП «Лайкост», підтверджуються накладними, актами приймання майна, податковими накладними, складеними відповідно до вимог п.7.2.1 ст.7 Закону №168/97-ВР, що містять усі обовязкові реквізити та видані особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість, підтвердженням чого є пояснення сторін, обумовлені податкові накладні, відомості з єдиного web-сайту Державної податкової адміністрації України www.sta.gov.ua (що діє відповідно до пункту 35 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000р. №79). Вищевказані документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону №996-XIV та повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій. Податкові накладні, виписані для позивача ПП «Лайкост» відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону N168/97-ВР і Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженому наказом ДПА України від 30.05.1997р. N166 (у редакції наказу від 15.06.2005р. N213), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.06.2005р. за N702/10982, чинному на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003р. №755-IV (далі - Закон №755-IV) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На момент вчинення господарських операцій з ПМП фірмою «Спецрембуд», ПП «Лайкост» було зареєстроване як юридична особа та зареєстроване платником податку на додану вартість, відомості про нього містилися в Єдиному державному реєстрі, та як наслідок можуть бути використанні позивачем в даному спорі як достовірні і такі, що не підлягають сумніву.

Статтями 9, 10 Закону України Про систему оподаткування №1251-ХІІ від 25.06.1991р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а також нормами Закону №334/94-ВР та Закону №168/97-ВР для платника податків не передбачено обовязку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, у тому числі щодо його зміни місцезнаходження, кількості працівників та виробничих потужностей.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, позивач не може нести відповідальності за діяння контрагента та третіх осіб, у тому числі державного реєстратора та посадових осіб державної податкової служби, що видали контрагентам позивача свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

До того ж, Закон №168/97-ВР не повязує право покупця, платника податку, на включення податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару, робіт чи послуг до податкового кредиту, із фактичним внесенням такого податку до бюджету продавцем товару чи виконавцем робіт, не зобовязує покупця контролювати сплату податку до бюджету вказаною особою.

Згідно з п.7.1 ст.7 Закону №168/97-ВР покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в наступному якимось чином впливати на надходження чи на ненадходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету.

Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в Законі №168/97-ВР не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Якщо контрагент продавець видає податкові накладні і при цьому не виконує зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Таким чином, дії ПМП фірми «Спецрембуд» як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, суд зазначає, що з акта перевірки від 17.05.2011р. №604/23-100/21097570 не вбачається жодного аналізу ревізором первинних документів позивача. Визначення податковим органом суми податкових зобовязань за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж первинні документи, прямо суперечить Закону №996-XIV та Закону «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-III, Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327.

Суд критично оцінює висновки податкового органу про нікчемність правочинів, вчинених ПМП фірмою «Спецрембуд» з ПП «Лайкост», як таких, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, і спрямовані на отримання податкової вигоди.

Фактично вказані висновки базуються на підставі інформації щодо контрагента позивача, яка міститься в базі даних податкових органів ДПА, та на підставі інформації Управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПА в Рівненській області про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ПП «Лайкост» за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (а.а.с.67-79).

Посилання податкового органу на відсутність у контрагента позивача власних трудових ресурсів, економічних потужностей для виконання господарських зобовязань не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів, вони не можуть підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства позивачем, оскільки не залежать від волі останнього.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У ст.203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такі вимоги, згідно з ч.1-5 ст.203 полягають, зокрема, у наступному: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч.1 ст.219 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч.1 ст.220 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч.2 ст.221 ЦК України, відповідно до якого у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; у ч.2 ст.228 ЦК України, відповідно до якої нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок тощо.

Згідно з ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договору оренди визначає наступне волевиявлення сторін цього договору (правочину): у орендодавця на передачу орендарю товару, у орендаря на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагенти виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Отже, з фактичних обставин справи та наявних матеріалів суд не вбачає нікчемності правочинів, вчинених ПМП фірмою «Спецрембуд» та ПП «Лайкост». Жодних доказів того, що обидва чи один учасник правочинів, виконання яких було, зокрема, предметом перевірки податкового органу, завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства, відповідачем суду не надано.

Посилання ДПІ у м.Рівне на вирок Рівненського міського суду від 25.05 -26.05.2010р. у кримінальній справі №1-386/10 (а.а.с.134-168), не є достатнім і незаперечним доказом фіктивності здійснених ПП «Лайкост» господарських операцій і, відповідно, недійсності фінансово-господарських документів, якими вони оформлені, оскільки з копії такого вироку не вбачається доведеності фіктивної діяльності вказаного підприємства загалом, та фіктивності його господарських операцій з позивачем зокрема. Застосування до ПМП фірми «Спецрембуд» фінансових санкцій за дії засуджених цим вироком громадян прямо суперечить конституційному принципу щодо індивідуалізації відповідальності.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що ДПІ у м.Рівне не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 01.06.2011р. №0001722342 та від 01.06.2011р. №0001732342 про збільшення грошових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак адміністративний позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне від 01.06.2011р. №0001722342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 63801,25грн. (51041,00грн. - за основним платежем, 12760,25грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 01.06.2011р. №0001732342 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 51041,25грн. (40833,00грн. - за основним платежем, 10208,25грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Присудити на користь позивача ОСОБА_3 мале підприємство фірма "Спецрембуд" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.