Court ruling № 48116113, 23.07.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м. Київ К/800/26969/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Укрспецреалізація»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014

у справі №826/11902/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Укрспецреалізація»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Укрспецреалізація» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Торговий Дім Укрспецреалізація») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2012 №00021522-2, №00021822-2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2013 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Юкмас», ТОВ «Таверс», ТОВ «Маркет Строй Ко» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатам якої складено акт від 23.04.2012 №1613/22-02/33829204.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення від 15.05.2012: №00021522-2, якими позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2232819,00 грн., з яких 1652545,00 грн. - за основним платежем та 580274,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №00021822-2, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 114788,00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідача стало те, що у ТОВ «Юкмас», ТОВ «Таверс», ТОВ «Маркет Строй Ко» відсутні основні фонди, трудові та виробничі ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про можливу фіктивну діяльність даних контрагентів.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції погодився із твердженням відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198. 3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд вірно зазначив, що з наведених законодавчих приписів вбачається, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Неможливість перевірити постачальників безпосередніх продавців товару позивачеві чи несплата ПДВ постачальниками у ланцюгу поставок (другий та інші ланцюги) сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцям. Факт порушення контрагентами-постачальниками у ланцюгу поставок своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які будуть допущені постачальниками по всьому ланцюгу поставок.

Недекларування контрагентами зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Укрспецреалізація» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2013.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров