№ 47639775, 29.07.2015, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 910/333/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 26 березня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 26 травня 2015 рокуу справі№ 910/333/15-гза позовомпублічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго"доУкраїнської державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд"про стягнення 225 720,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 225 720,00 грн, з яких 106 920,00 грн - пеня, 118 800,00 грн - штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 (суддя - Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 (головуючий - Власов Ю.Л., судді - Хрипун О.О., Станік С.Р.), позов задоволено.

Стягнуто з Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд" на користь публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" 225 720,00 грн штрафних санкцій та судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 05.02.2014 між ПАТ "ДТЕК Західенерго" та Українською державною корпорацією по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд" було укладено договір поставки № 138-ЗЭ, за умовами якого відповідач зобов'язувався поставити у власність позивача продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, код ГК 24.20.1, в асортименті, кількості, строки, за ціною та з якісними характеристиками, які узгоджені сторонами у цьому договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п. 2.5. договору поставка продукції, яка підлягає сертифікації, здійснюється відповідачем тільки при наявності відповідних сертифікатів. У разі відсутності сертифікатів, продукція підлягає поверненню.

Відповідно до п. 4.1. договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та у строки, узгоджені сторонами у специфікації до договору.

Пунктом 4.2. договору визначено, що поставка продукції здійснюється на умовах DDP Правил Інкотермс-2010, з урахуванням умов і застережень, що містяться в цьому договорі.

За умовами п. 4.8. договору зобов'язання відповідача вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження позивача в узгодженому місці призначення поставки в асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до договору.

Як вбачається із матеріалів справи, у специфікації до договору сторони погодили строк поставки всієї продукції - лютий-березень 2014 року, місце призначення поставки та найменування продукції, її кількість, вартість та якісні характеристики. Згідно з специфікацією загальна вартість продукції становить 2 376 000,00 грн.

У зв'язку із тим, що відповідач позивачеві продукцію не поставив, 15.04.2014 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив повідомити дату поставки. Також зазначив, що у випадку не поставки, позивач вимушений буде нарахувати відповідачу неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, а також неустойку в розмірі 0,1% від вартості продукції за кожний день прострочення.

Листом від 22.04.2014 відповідач повідомив, що він готовий поставити продукцію в кількості 59 680 кг, однак чекає висновку ДП "Науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади", а весь обсяг продукції може бути поставлений до 25.04.2014.

16.05.2014 позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 100, в якому зазначив про порушення відповідачем зобов'язань щодо поставки продукції та повідомив про розірвання договору № 138-ЗЭ з 26.05.2014.

08.09.2014 відповідачу було направлено претензію № 82/1894 про сплату штрафних санкцій за договором в розмірі 225 720,00 грн.

Однак, відповідач продукцію не поставив та штрафні санкції не сплатив.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно з п. 6.2. договору у разі не поставки продукції, відповідач за письмовою вимогою позивача сплачує останньому неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що поставляється за відповідною специфікацією. У разі порушення відповідачем своїх зобов'язань згідно з цим пунктом понад 10 календарних днів, відповідач додатково за письмовою вимогою позивача, сплачує неустойку у розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції за кожен день прострочення.

У зв'язку із тим, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо поставки товару не виконав, чим порушив його умови, то господарські суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 225 720,00 грн штрафних санкцій.

Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на те, що суди неправомірно відмовили у зменшенні штрафних санкцій, то вказані доводи є безпідставними, адже ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок суду зменшити розмір санкцій. Крім того, відповідачем не було надано належних доказів, а також не доведено наявності обставин на підставі яким господарські суди могли б в силу вимог ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені і штрафу у справі.

Також є безпідставними та спростовуються висновком апеляційного господарського суду доводи відповідача в касаційній скарзі про те, що ним були вжиті всі залежні від нього заходи щодо належного виконання своїх зобов'язаннь за договором.

Інші посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Отже, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Української державної корпорації по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 травня 2015 року у справі за № 910/333/15-г - без змін.

Головуючий, суддя М. ОстапенкоСуддя П. ГончарукСуддя Л. Стратієнко