Court ruling № 46803536, 06.07.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/9991/16091/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників позивача Перемежка О.А., Тройніч Н.В.

представників відповідача Декань М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012

у справі № 2а-5241/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Смайл»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 14.10.2010 № 0007982306/0. Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 грн.

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на порушення судами норм процесуального і матеріального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 99, 10, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 14.10.2010 № 0007982306/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 760638 грн., в т.ч. 507092 грн. за основним платежем та 253546 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки документальної невиїзної перевірки за період з 01.01.2010 по 30.06.2010, викладені в акті від 06.10.2010 № 773/23-6/35371238, про порушення вимог п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Згідно з актом перевірки порушення вказаних норм закону полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за березень 2010 року в сумі 140752,52 грн., за квітень 2010 року в сумі 250718,35 грн., за травень 2010 року в сумі 115621,43 грн., сплаченого (нарахованого) за операціями з ТОВ «Векосс».

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «Векосс» існують розбіжності, оскільки останній не подав податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2010 року до контролюючого органу.

Фактичне вчинення господарських операцій з придбання позивачем у вказаних контрагентів товарів податковим органом не заперечується.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства щодо декларування та сплати зобов'язань не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з такими порушеннями, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним законом не передбачено.

У разі якщо контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм закону, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами (договорами надання послуг, додатками до договорів, актами здачі-прийняття робіт, звітами про виконані роботи, податковими накладними, рахунками-фактурами, банківськими виписками, актом приймання-передачі векселя), які оцінені судами як такі, що підтверджують господарські операції у межах господарської діяльності позивача, натомість обставини щодо реального вчинення позивачем господарських операцій податковим органом при перевірці на підставі первинних документів взагалі не досліджувалась.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання послуг у ТОВ «Векосс» та протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Суди правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на факт пропуску позивачем строку звернення до суду, неподання позивачем клопотання про поновлення такого строку та відкриття судом першої інстанції провадження в адміністративній справі без вирішення питання про поновлення зазначеного строку, суд касаційної інстанції знаходить безпідставним, оскільки ці обставини не відповідають дійсності.

Судом першої інстанції в описовій частині постанови вказано на факти постановлення судом ухвали від 13.04.2011 про залишення позовної заяви без руху через неподання позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду, подання позивачем такого клопотання на виконання вимог ухвали та на постановлення ухвали від 28.04.2011 про поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом. Ці всі обставини підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не повідомив відповідача про судове засідання 14.02.2012, є також безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (судова повістка) у справі № 2а-5241/11/2670 ДПІ у Печерському районі м.Києва.

Діючи у межах перегляду судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 КАС України, підстав для задоволення касаційної скарги відповідача суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун