№ 46188374, 03.07.2015, Rivne District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №817/1665/15

03 липня 2015 р. 15 год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Шарапи В.М., (головуючий), суддів Недашківської К.М., Гломба Ю.О., за участю секретаря судового засідання Морозюк О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1,

відповідачів 1, 2: представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за час затримки розрахунку та моральної шкоди,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить:

-визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1520/к від 14.05.2015 року "Про звільнення ОСОБА_1В.";

-поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з 14.05.2015 року;

-стягнути з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.05.2015 року по день ухвалення судового рішення;

-визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо не проведення розрахунку в день звільнення;

-стягнути з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.05.2015 року по 29.05.2015 року;

-стягнути з Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Рівненській області моральну шкоду у загальній сумі 6000,00 грн.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Пояснив на їх обґрунтування, що з 1999 року перебував на службі в органах юстиції, з 11.10.2011 року займав посаду заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області. 08.02.2015 року позивача попереджено про звільнення із займаної посади у зв'язку із запровадженням нової структури і штатної чисельності та скороченням посади заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області. Оспорюваним наказом №1520/к від 14.05.2015 року позивача звільнено із займаної посади з 14.05.2015 року у зв'язку із скороченням посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 29.05.2015 року.

Позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним. Зокрема, позивач зазначає, що Наказом Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5, на виконання якого діяли відповідачі, лише перейменовано головні управління юстиції в областях на головні територіальні управління юстиції в областях, що на його думку, не призвело до жодних змін в організації виробництва і праці в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Позивач вказує, що згідно додатку до Наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5 чисельна кількість працівників головного управління юстиції в області, в тому числі керівництва, не змінилась. Тому, позивач не погоджується із тим, що мало місце скорочення чисельності або штату Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Позивач наголошує, що у відповідності до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, йому зобов'язані були запропонувати іншу роботу у тій ж самій установі, проте за змістом попередження від 08.02.2015 року, йому запропонували обійняти посаду начальника Сарненського районного управління юстиції у Рівненській області, яке є самостійною юридичною особою. Крім того, позивачу стало відомо, що станом на дату попередження про наступне звільнення у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області були вакантні також інші посади, в тому числі керівників, які йому не пропонувалися.

Додатково позивач зазначив, що суми, належні йому до виплати при звільненні, Головним територіальним управлінням юстиції у Рівненській області було виплачено не 14.05.2015 року, а лише 29.05.2015 року, що на думку позивача свідчить про допущення відповідачем 2 протиправної бездіяльності, порушення ним вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. У зв'язку із звільненням та не проведенням розрахунку позивач вважає, що йому завдано моральну шкоду, яку оцінює у сумі 6000,00 грн.

Просить позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідачів проти позовних вимог заперечив. Пояснив суду на обґрунтування заперечень, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2015 року №17 та Наказом Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5 ліквідовано Державну реєстраційну службу України та Державну виконавчу службу України, виконання повноважень яких покладено на Міністерство юстиції України, у зв'язку з чим, головні управління юстиції в областях було перейменовано на головні територіальні управління юстиції в областях і затверджено їх типову структуру та штатну чисельність, а також внесено зміни до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Представник відповідачів вважає, що з огляду на наділення Головного територіального управління юстиції у Рівненській області більшим обсягом функцій ніж їх мало Головне управління юстиції у Рівненській області, відбулася реорганізація даної установи та запровадження нової структури і штатної чисельності працівників, що по своїй суті є зміною істотних умов праці, як визначено статтею 40 Кодексу законів про працю України. Тому, на думку представника відповідачів, у Міністерства юстиції України були наявні передбачені законом підстави для звільнення позивача із займаної посади. Крім того, представник відповідачів вказав, що роботодавець вважається таким, що виконав вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України, якщо він запропонував працівнику наявні на підприємстві, в установі, організації вакантні посади, які останній може обійняти враховуючи його освіту, кваліфікацію та досвід. Представник відповідачів наголосив, що станом на дату попередження позивача про наступне звільнення у Головному територіальному управлінні юстиції були вакантними лише 4 керівні посади, призначати на які працівників має повноваження Міністерство юстиції України та які могли бути запропоновані позивачу. Проте 2 з цих посад були вищі за обсягом повноважень та оплатою праці, а решта 2 - вузькопрофільними та передбачали наявність певної кваліфікації.

Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Водночас представник відповідачів погодився із тим, що суми, належні до виплати позивачу при звільненні Головним територіальним управлінням юстиції у Рівненській області було виплачено лише 29.05.2015 року, у зв'язку із зупиненням видаткових операцій із бюджетними коштами на рахунках відповідача 2. Тому, представник відповідачів визнає позовні вимоги в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.05.2015 року по 29.05.2015 року.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1999 року перебував на службі в органах юстиції, з 11.10.2011 року займав посаду заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області (т. 1 а.с. 70-241).

08.02.2015 року Міністром юстиції України попереджено ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади у зв'язку із запровадженням нової структури і штатної чисельності та скороченням посади заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області, запропоновано зайняти посаду начальника Сарненського районного управління юстиції у Рівненській області (т. 1 а.с. 8).

12.05.2015 року в.о. начальника відділу кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, у присутності головних спеціалістів цього відділу, складено акт про відмову ОСОБА_1 від написання заяви про переведення на посаду, запропоновану у попередженні Міністра юстиції України, який затверджено в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (т. 1 а.с. 226).

Наказом Міністерства юстиції України "Про звільнення ОСОБА_1В." №1520/к від 14.05.2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області у зв'язку зі скороченням посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (т. 1 а.с. 227).

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29 травня 2015 року (т. 2 а.с. 23).

Дослідженими судом доказами підтверджено, що позивач із займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України звільнений протиправно. Крім того Головним територіальним управлінням юстиції в Рівненській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у не проведенні розрахунку з позивачем у день його звільнення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Стаття 42 КЗпП України передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не в повному обсязі виконано передбачені статтею 49-2 КЗпП вимоги та не запропоновано позивачу в повному обсязі вакантні посади для працевлаштування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу було запропоновано лише одну посаду начальника Сарненського районного управління юстиції у Рівненській області в іншій установі, а не в установі, де він працював (т.1 а.с. 8).

Згідно інформації відповідача станом на 08 лютого 2015 року (день попередження про наступне вивільнення позивача) та 14 травня 2015 року (день звільнення позивача з посади) у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області були вакантні відповідно 2 та 8 посад (т. 2 а.с. 24).

Аналізуючи наведені правові норми, нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини, та враховуючи ту обставину, що відповідачем не було в повному обсязі виконано покладений на нього частиною 3 статті 49-2 КЗпП України обов'язок і не запропоновано позивачу всі вакантні посади в Управлінні, то позовна вимога в частині визнання протиправним наказу про звільнення №1520/к від 14.05.2015 року підлягає задоволенню, а позивач поновленню на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.

Таким чином, задоволенню також підлягає позовна вимога про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 15.05.2015 року по 03.07.2015 року в розмірі середньомісячного заробітку відповідно до Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року. Згідно довідки Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №357 від 01.07.2015 року, заробітна плата ОСОБА_1 становить: середньомісячна - 5621,58 грн., середньоденна за робочий день 267,69 грн. Тому до виплати за час вимушеного прогулу підлягає 9369,15 грн. (35 робочих днів за період з 15.05.2015 по 03.07.2015 х 267,69 грн.).

Доводи відповідачів на заперечення позову в цій частині безпідставні. Не надання позивачу при вивільненні пропозицій зайняти вакантні посади у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області з тих підстав, що позивач не може займати за рівнем кваліфікації посади заступника начальника управління не підтверджені належними і допустимими доказами. Судом було досліджено особову справу позивача, з якої встановлено, що за час роботи в органах юстиції з 1999 року ОСОБА_1 обіймав тривалий час керівні посади заступника начальника, першого заступника начальника управління. Щорічно проводилась його оцінка на посаді як державного службовця згідно вимог Закону України "Про державну службу" і виставлялась висока підсумкова оцінка. Регулярно позивач проходив атестацію на відповідність займаним посадам та отримував висновок про те, що він відповідає займаним посадам. В матеріалах особової справи містяться відомості про підвищення кваліфікації ОСОБА_1, він неодноразово заохочувався (т. 1 а.с. 70-241).

Посилання відповідачів на рішення Кадрової комісії Міністерства юстиції України попередити ОСОБА_1 про скорочення посади заступника Головного управління юстиції у Рівненській області та запропонувати зайняти посаду начальника Сарненського районного управління юстиції також є безпідставним. Рішення такої комісії носить не обов'язків, а рекомендаційний характер. Прийняття такого рішення, як і будь-якого рішення, повинно бути обґрунтованим, мотивованим та зрозумілим для особи, якої воно стосується. Суду було надано для дослідження рішення Кадрової комісії Міністерства юстиції України від 07 лютого 2015 року (т. 2 а.с. 21-22). Однак воно не містить ні фактичних обставин, які встановила Комісія, ні мотивів прийняття саме такого рішення стосовно позивача, ні будь-якого обґрунтування висновків Комісії. Крім того, таке рішення суперечить вимогам частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу пропонується робота при вивільненні не в тій же установі, а в іншій установі. Тому у відповідач при прийнятті рішення про вивільнення ОСОБА_1 не було підстав брати до уваги таке сумнівне рішення.

Також не є обґрунтованими доводи відповідачів про неможливість запропонувати ОСОБА_1 зайняти посади в Головному територіальному управлінні юстиції в Рівненській області, на які призначає не Міністр юстиції України, а начальник управління, оскільки при звільненні за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України обов'язковою є згода працівника на переведення на іншу посаду і не встановлено залежність переведення на посаду від особи, яка видає наказ про зайняття цієї посади.

Щодо доводів позивача на те, що змін в організації праці та виробництва не відбулося, а лише змінилася назва з Головного управління юстиції у Рівненській області на Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, то суд встановив такі обставини.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" від 21.01.2015 року №17 вирішено ліквідувати Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики в даних сферах.

На підставі даної постанови Міністерством юстиції України було видано наказ від 30.01.2015 року №115/5 "Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України", за змістом якого:

головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі перейменовані на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі;

затверджено типову структуру територіальних управлінь;

затверджено зміни до деяких нормативно-правових актів.

На виконання даного наказу було внесено зміни до Положення про Головні управління юстиції України в АРК, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №759/19497, в тому числі і щодо завдань, функцій та повноважень.

У зв'язку з цим функції і повноваження Головного територіального управління юстиції у Рівненській області значно розширилися порівняно з функція Головного управління юстиції у Рівненській області. Зокрема, до завдань Головного територіального управління у Рівненській області добавилися завдання щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, щодо діяльності державної виконавчої служби. Було змінено обсяги повноважень заступників начальника управління. 06 лютого 2015 року було затверджено нову структуру і штатну чисельність Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (т.2 а.с. 15). Ці обставини свідчать про зміни в організації виробництва і праці. При цьому суд вважає, що хоч кількісно штат Головного управління юстиції у Рівненській області не змінився, однак змінились функції працівників, частково змінився склад за посадами

Таким чином, на переконання суду, доводи позивача щодо відсутності змін в організації виробництва і праці не підтвердилися в ході судового розгляду справи фактичними обставинами, а заперечення відповідача проти позову в цій частині обґрунтовані.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 6000 грн., то суд не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пославшись у позовних заявах на факт заподіяння моральної шкоди відповідачами незаконним звільненням та несвоєчасним розрахунком при звільненні позивач зазначає, що зазнав моральних страждань, які виразились у втраті засобів до існування, втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя. У судовому засіданні позивач не зміг обґрунтувати хто з відповідачів і в якому розмірі заподіяв йому моральну шкоду внаслідок звільнення та внаслідок затримки розрахунку при звільненні, хоч і в першому і в другому випадку вимога відшкодувати моральну шкоду заявлялась до обох відповідачів. Між тим, самого встановлення факту порушення трудових прав позивача у спірних правовідносинах недостатньо для висновку про заподіяння моральної шкоди. Згідно статті 71 КАС України позивач зобов'язаний був довести спричинення йому моральної шкоди належними і допустимими доказами. Однак всупереч цим вимогам не надав суду жодного доказу в обґрунтування позовних вимог в цій частині і не зазначив про неможливість самостійно надати такі докази з метою витребування їх судом. За таких обставин позивач у суді не довів обставин, на яких ґрунтується його вимога відшкодувати моральну шкоду.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про протиправність бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Рівненській області при не проведенні розрахунку з ним ту день звільнення. В цій частині відповідач визнав позов. Крім визнання позову відповідачем судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 14 травня 2015 року, а розрахунок з ним проведено 25 та 29 травня 2015 року (т. 1 а.с. 9, т. 2 а.с. 23). Такі дії Головного територіального управління юстиції у Рівненській області порушують вимоги статті 116 КЗпП України.

Однак суд відхиляє як безпідставні доводи позивача про необхідність виплатити йому середній заробіток за час затримки проведення розрахунку за період з 15 по 29 травня 2015 року. Як зазначено вище судом позивача слід поновити на роботі з 15 травня 2015 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Тобто період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, охоплений періодом, за який суд стягує середній заробіток внаслідок поновлення позивача на роботі. На думку суду подвійне стягнення за один і той же період середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку не повинно допускатись, оскільки стягненням середнього заробітку під час поновлення працівника на роботі компенсується в тому числі і порушення його права на своєчасне отримання розрахунку.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню частково.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів за вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Тому, підстави для застосування вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 160-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №1520/к Міністерства юстиції України від 14.05.2015 про звільнення з посади заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 з 15 травня 2015 року на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Рівненській області.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції в Рівненській області щодо не проведення розрахунку з ОСОБА_1 у день звільнення - 14 травня 2015 року.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9369 (дев'ять тисяч триста шістдесят дев'ять) грн. 15 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 5621 (п'ять тисяч шістсот двадцять одна) грн. 58 коп. допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий cуддя Шарапа В.М.

Судді Недашківська К.М.

ОСОБА_3