Court ruling № 46039607, 18.06.2015, Dnipropetrovsk Administrative Court of Appeal

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2015 рокусправа № 804/604/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Кругового О.О.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання:Сколишева О.О..

за участю:

представника відповідача: ОСОБА_1,

позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 року по справі №808/604/15 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі Позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом в якому просила: зобовязати Відповідачів в найкоротший термін сплатити Позивачу належні при звільнені суми відшкодування витрат у звязку зі службовим відрядженням за періоди з 07.10.2014 року по 04.11.2014 року, з 20.11.2014 року по 19.12.2014 року відповідно до наданих до ДПІ звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та зобовязати виплатити позивачу відшкодування в розмірі суми її місячного грошового забезпечення за період з дня звільнення по день фактичної виплати належної суми відшкодування.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при її звільнені, Відповідачем не були виплачені суми витрат у звязку зі службовим відрядженням, що є порушенням ст.ст.116, 121 Кодексу законів про працю України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 року адміністративний позов було задоволено. Зобовязано Відповідача виплатити ОСОБА_2 належні при звільненні суми відшкодування витрат у звязку зі службовими відрядженнями за періоди з 07.10.2014 року по 04.11.2014 року, з 20.11.2014 року по 19.12.2014 року, відповідно до наданих звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт. Зобовязано ДПІ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська виплатити Позивачу відшкодування в розмірі її середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати набрання рішенням суду законної сили. В решті позовних вимог в задоволенні відмовлено.

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області не погодившись з рішенням адміністративного суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернлась з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволення адміністративного позову відмовити.

Також, заявник апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не був взятий до уваги факт часткової сплати Позивачу належних їй сум у розмірі 1456.59 грн.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 працювала на посаді заступника начальника управління - начальника відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Так, на вимогу листів Генеральної Прокуратури України та на виконання наказів ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 6-к від 06.10.2014 р. «Про відрядження ОСОБА_2В.» та № 7-К від 19.11.2014 р. «Про відрядження ОСОБА_2В.» позивач була направлена у відрядження до м. Києва.

При поверненні з відряджень позивач надала звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, відповідно 06.11.2014 року та 22.12.2014 року.

Згідно наказу № 197-0 від 22.12.2014 року ОСОБА_2 було звільнено з ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська за власним бажанням.

Однак, на час звільнення Позивачу не було відшкодовано витрати повязані з з зазначеними службовими відрядженнями, що на її думку свідчить про необхідність зобовязання Відповідача відшкодувати такі витрати та виплатити відшкодування в розмірі суми її місячного грошового забезпечення за період з дня звільнення по день фактичної виплати належної суми відшкодування.

Правомірність зобовязання сплатити належні при звільнені суми відшкодування витрат у звязку зі службовим відрядженням є предметом спору, переданого на вирішення суду.

У відповідності до ст.. 195 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Оскільки ніким не оскаржується постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в частині задоволених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги Позивача про зобовязання ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області виплатити належні при звільнені суми відшкодування витрат у звязку зі службовим відрядженням відповідно до наданих звітів про використання коштів та зобовязання виплатити ОСОБА_2 відшкодування у розмірі її середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати набрання рішенням суду законної сили є обґрунтованими та законними.

Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеною позицією суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

У відповідності до ст.121 Кодексу законів про працю, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до п.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України №59 від 13.03.1998 року, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Положеннями п.5 зазначеної Інструкції передбачено, що підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Відповідно до п.11 Інструкції, відрядженому працівникові перед відїздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати.

Згідно з п.17 Інструкції, після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження.

Також згідно п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національної валюті держави до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс для здійснення поточних витрат.

Отже підприємство, при направленні працівника у відрядження, зобовязане забезпечити його авансовими коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження. При цьому, після повернення з відрядження працівник має подає звіт про використання коштів, в якому зокрема зазначаються суми, які підлягають відшкодуванню підприємством.

Як вже зазначалось, на вимогу листів Генеральної Прокуратури України та на виконання наказів ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 6-к від 06.10.2014 р. «Про відрядження ОСОБА_2В.» та № 7-К від 19.11.2014 р. «Про відрядження ОСОБА_2В.» позивач була направлена у відрядження до м. Києва.

При поверненні з відрядження, Позивач надала звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 06.11.2014 року та від 22.12.2014 року, відповідно до яких відшкодуванню підлягали суми у розмірі 8515.61 грн. та 8142.46 грн.

Однак, суми витрат, повязаних з відрядженням та які підлягали відшкодуванню у повному обсязі сплачені не були.

Відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Приписами ст.47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що при звільнені працівника, підприємство має відшкодувати в день його звільнення всі належні йому суми, до яких зокрема відносяться авансові кошти для здійснення поточних витрат під час службового відрядження.

Як свідчать матеріали справи, на підставі наказу №197-о від 22.12.2014 року ОСОБА_2 була звільнена з ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за власним бажанням.

З урахуванням приписів чинного законодавства, 22.12.2014 року Позивачу мали бути сплачені всі належній їй від підприємства суми, зокрема недоплачені сум авансових коштів для здійснення поточні їй суми витрат під час службового відрядження.

Однак, станом на час подання адміністративного позову, а саме на 14.01.2015 року суми витрат у звязку зі службовим відрядженням Відповідачем сплачені не були, що свідчить про наявність протиправного характеру в його діях, які підлягають визнанню протиправними.

Крім того, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже зазначалось, Відповідачем були порушені строки виплати належних ОСОБА_2 сум, розмір яких податковим органом не оспорюється.

Отже, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП відповідач повинен виплатити її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних звільненому працівникові сум.

Доводи Відповідача, щодо виплати ОСОБА_2 належних їй сум у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №61 від 03.03.2015 року на суму 7059.02 грн. та №62 від 03.03.2015 року, як на підставу скасування оскаржуваного рішення суду, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки зазначені суми були сплачені вже після фактичного вирішення спору по суті та не могла бути врахована судом першої інстанції при вирішенні спору.

При цьому, вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зобовязав податковий орган виплатити Позивачу відшкодування в розмірі її середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати набрання рішенням суду законної сили.

Однак, як вже зазначалося, нормами ст.117 Кодексу законів про працю передбачено, що в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у встановлені законом строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, судом першої інстанції в даному випадку була допущена помилка у визначенні назви періоду, за пропуск якого має бути сплачений Позивачу її середній заробіток, а саме за час вимушеного прогулу», замість правильного «за весь час затримки».

Відповідно до ст.201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 року була вирішена правильно, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, що свідчить про необхідність її зміни.

На підставі наведеного, керуючись, ч. 3 ст. 160, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2015 року по справі №808/604/15 змінити, виключивши з абз.3 резолютивної частини слова «за час вимушеного прогулу» та замінивши їх словами «за весь час затримки».

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий:О.О. Круговий

Суддя:С.А. Уханенко

Суддя:І.Ю. Богданенко