Court ruling № 45349541, 11.06.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2015 р. м. Київ К/800/56938/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив визнати дії посадових осіб відповідачів неправомірними, такими що дискредитують його за ознакою місця проживання (перебування, знаходження); поновити його право на пенсію та зобов'язати відповідачів провести перерахунок та виплату його пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших категорій громадян" з 01 грудня 2013 року; стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду в сумі 20 000 грн. 00 коп.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 09 липня 2014 року позовні вимоги задоволено частково: визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області як такі, що дискримінують позивача за ознакою місця проживання неправомірними; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших категорій громадян" з 01 грудня 2013 року; в решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано неправомірним дії Управління пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві по припиненню з 01 грудня 2013 року виплати пенсії позивачу; визнано неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у формі листа № 6043-03-24/1 від 21 листопада 2013 року про відмову в переведенні позивача з одного виду пенсії, передбаченого Законом України "Про державну службу " на інший вид пенсії - пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших категорій осіб" з підстав відсутності реєстрації місця проживання; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 24 жовтня 2013 року про переведення з одного виду пенсії на інший; стягнуто з Управління пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві на користь позивача моральну шкоду в сумі 1 500 грн 00 коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачі звернулися з касаційними скаргами, в яких просять його скасувати в частині задоволення позову щодо кожного з них.

Заперечень не надходило.

Згідно із ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційний скарг в межах ч. 2 ст. 220 КАС України, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є пенсіонером МВС України та отримував пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших категорій осіб" з 01 січня 2007 року по 30 червня 2013 року.

З 01 липня 2013 року виплату пенсії за вислугою років припинено у зв'язку з призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

24 жовтня 2013 року позивач подав заяву до Управління пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про переведення на пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших категорій осіб".

За результатами розгляду цієї заяви Управлінням пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві позивач знятий з обліку вказаного управління з 01 грудня 2013 року, а заява про перехід на інший вид пенсії надіслана до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області, яким забезпечується призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших категорій осіб".

Рішенням у формі листа № 6043/3-24/1 від 21 листопада 2013 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області позивачу відмовлено в переведенні його з одного на інший вид пенсії з підстав відсутності реєстрації місця проживання. Також запропоновано звернутися до Управління пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві для продовження виплати пенсії відповідно до рішення Октябрського районного суду від 02 липня 2012 року на підставі Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач заявив цей позов.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність реєстрації постійного місця проживання особи не є підставою для відмови у реалізації права на пенсію, проте заявлена позивачем моральна шкода не доведена документально у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, не погодившись з судом першої інстанції в частині, виходив з того, що зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу пенсії вважається втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Окрім того, дійшов висновку про обґрунтованість вимоги в частині стягнення моральної шкоди в сумі 1 500 грн. 00 коп.

Колегія суддів частково погоджується з висновками судів.

Положеннями статей 46 та 64 Конституції України передбачено, що кожному громадянину гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення його, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості. При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення відбулось не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в країні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відсутність реєстрації постійного місця проживання особи не є підставою для відмови у реалізації конституційного права на пенсію, а відтак зобов'язання відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - вчинити дії є обґрунтованими.

Між тим, суд апеляційної інстанції помилково зазначив про втручання суду в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки висновки суду першої інстанції в цій частині вимог ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, то скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області слід залишити без задоволення.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції про зобов'язання Головне управління повторно розглянути заяву позивача підлягає скасуванню.

Також, суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність завданої шкоди у заявленому розмірі.

Враховуючи наведене, касаційна скарга Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві в частині стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вчинити дії та стягнення з Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві моральної шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 09 липня 2014 року.

В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: