№ 45115113, 11.06.2015, Odesa Administrative Court of Appeal

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 р. Справа № 814/3796/14

Категорія: 8.3.3Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря Шановської М.О.

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Універсальна база 1608» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області про скасування податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна база 1608", звернувся з позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2014 р. № НОМЕР_1, яким збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток на суму 150 558, 75 грв., з яких основний платіж -120447,0 грв, штрафні санкції 30 111,75 грв; та № НОМЕР_2, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на 79 200,00грв.

У судовому засіданні представник позивача відмовився від частини позовних вимог, а саме: щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2014 р. № НОМЕР_1 на суму 1298,75 грн. Як слідує з розрахунку сум податків по порушенням, наданого відповідачем, зазначена сума зобовязання нарахована за порушення п.п. 139.1.11 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого завищено фінансові витрати на суму пені, нарахованої на прострочений кредит (а. с. 118). У зазначеній частині суд ухвалою від 25.02.2015 р. закрив провадження у справі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, і, як наслідок, винесені податкові повідомлення-рішення, суперечать діючому законодавству України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів від 05.12.2014 р. № НОМЕР_1 на суму 146550,00 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів від 05.12.2014 р. № НОМЕР_2 повністю. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом 1-ї інстанції норм матеріального права, просить постанову суду від 25.02. 2015 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у жовтні-листопаді 2014 р. відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 14.11.2014 р. № 2851/14-04-22-01/20920010 (а. с. 39-95).

Під час перевірки встановлено наступні порушення, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень:

- п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, 135.2, п.п. 135.5.3 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п.п. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 120447,00 грн.;

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України, п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. № 1492, внаслідок чого завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 79200,00 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.12.2014 р. № НОМЕР_1, яким збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток на суму 150 558, 75 грн., з яких основний платіж -120447,0 грн., штрафні санкції 30 111,75 грн.; та № НОМЕР_2, яким зменшено розміру відємного значення суми податку на додану вартість на 79 200,00 грн.

Перевіркою встановлено, що в позивача рахується кредиторська заборгованість по розрахункам із контрагентом ОСОБА_2 у розмірі 200000,00 грн. Заборгованість виникла 28.02.2009 р. на підставі акту виконаних робіт за тією ж датою.

Згідно договору від 01.01.2006 р. № 4, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Універсальна база 1608", ФОП ОСОБА_2 надав ТОВ "Універсальна база 1608" юридичні послуги. Відповідно до акту виконаних робіт від 28.02.2009 р., вартість послуг склала 200000,00 грн. В подальшому ФОП ОСОБА_2 припинив свою підприємницьку діяльність.

Відповідач вважає, що ОСОБА_2 пропущено трирічний строк позовної давності, визначений ст. 257 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). На думку відповідача, заборгованість у розмірі 200000,00 грн. набула статусу безповоротної фінансової допомоги і має бути включена до складу доходів, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування згідно ст. 135 ПК України.

На підставі ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Враховуючи те, що позивач і ОСОБА_2 визначилися щодо відстрочення виконання зобовязання шляхом обміну листами до спливу строку позовної давності, відповідач помилково вважає, що ОСОБА_2 втратив право на предявлення вимоги на суму 200000,00 грн. і вказана сума є безповоротною фінансовою допомогою.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, статус цієї ж самої заборгованості у розмірі 200000,00 вже був предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в адміністративній справі №2а-4555/09/1470, яким встановлено право ОСОБА_2 як фізичної особи (не підприємця) вимагати виконання боржником свого обовязку у будь-який час, оскільки строк такого виконання не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги (а. с. 96-106).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У межах проведення перевірки відповідачем також досліджувалися взаємовідносини позивача з ТОВ "Агротім" на підставі договору від 26.07.2013 р. № 26/07/13цп (а. с. 135-137). За вказаним договором ТОВ "Агротім" зобовязувалося поставити та передати у власність позивача цукор-пісок на умовах EXW (Інкотермс 2010).

Відповідно до правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010 термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобовязання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

18.07.2013 р. позивач уклав договір купівлі-продажу № 1807/03, за яким продав цукор ТОВ "Атлантіда Фінанс" (а. с. 157-159).

26.07.2013 р. (у день придбання цукру) позивач направив лист директору ТОВ "Агротім" про те, що право власності на цукор перейшло до ТОВ "Атлантіда Фінанс" (а. с. 150). Таким чином, позивач фактично не отримував товару від ТОВ "Агротім", а перепродав його ТОВ "Атлантіда Фінанс", яке й транспортувало його на свій склад.

Відповідач вважає, що позивач завищив витрати та податковий кредит за рахунок операцій з товаром, походження якого не встановлено та не підтверджено відповідними документами, зокрема, товарно-транспортними накладними, що підтверджують рух товару від ТОВ "Агротім" до позивача, а також посвідчення про якість товару. Крім того, ТОВ "Агротім" не відображає у 2013 р. придбання у контрагентів (ТОВ "Агроскоп Україна") цукру.

Тому, виходячи з правовідносин, які склалися між позивачем і його контрагентом, колегія суддів погоджується з думкою суду стосовно того, що позивач не мав і не міг мати товарно-транспортних накладних і сертифікату якості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені документи були надані відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки, але не враховані останнім при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Наданий також договір між ТОВ "Агротім" і ТОВ "Агроскоп України" щодо придбання цукру.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що Товариство підтвердило первинними документами, передбаченими підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 і пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, правильність формування витрат і податкового кредиту.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно відповідати вимогам законності і обґрунтованості. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Це випливає з конституційного принципу законності. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, прийняв постанову з дотриманням норм матеріального права. Однак не конкретно та не в повному обсязі виклав резолютивну частину рішення, в звязку з чим рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. 254 КАС

України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Універсальна база 1608» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області про скасування податкових повідомлень рішень змінити.

Резолютивну частину постанови суду викласти в наступній редакції :

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна база 1608» - задовольнити частково.

Визнати протиправнимими та скасувати податкові повідомлення рішення державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 05.12.2014 р. № НОМЕР_1, яким збільшено грошове зобовязання з податку на прибуток на суму 150 558, 75 грн., з яких основний платіж -120447,0 грн., штрафні санкції 30 111,75 грн. в частині 146 550 грн.; та № НОМЕР_2, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на 79 200,00грн.

В решті позову відмовити.»

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена

безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту

виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: