Court ruling № 44834291, 10.06.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

10 червня 2015 року м. Київ К/800/10424/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Васильченко Н.В.,Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Добропілля Донецької області (далі - УПФ) про визнання протиправними та скасування вимог, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року, -

встановив:

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату недоїмки УПФ № ф-350 від 03.05.2013, № ф-640, ф-640/1 від 01.08.2013, та вимогу про сплату недоїмки органу доходів і зборів у місті Добропілля № ф-2 від 07.10.2013.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року позов залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки органу доходів і зборів у місті Добропілля № ф-2 від 07.10.2013.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року позов задоволено. Скасовано вимогу УПФ № ф-350 від 03.05.2013 про сплату недоїмки в сумі 1194,03 грн. Скасовано вимогу УПФ № ф-640 про сплату недоїмки в сумі 1194,03 грн. Скасовано вимогу УПФ № ф-640/1 про сплату недоїмки в сумі 6270,65 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію по втраті годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З 01.01.2012 позивач є платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

03.05.2013 відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI від 08.07.2010) відповідачем прийнято вимогу № ф-350, у якій від ОСОБА_4 вимагалось сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1194,03 грн.

01.08.2013 відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI від 08.07.2010) відповідачем прийнято вимоги № ф-640, ф-640/1, у яких від позивача вимагалось сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1194,03 грн. та 6270,65 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника не позбавляє позивача права бути звільненим від сплати єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, оскільки зазначена норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати цього платежу всіх пенсіонерів за віком, яким є позивач.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з наступного.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичною особою-підприємцем, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 3609-VI, які набули чинності 6 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Тобто, від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду також погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: